Ќе пост≥йно може бути встановити й в≥дпов≥дн≥сть меж постановами собору й корол≥вськими вопросцами; у числ≥ перших неодм≥нно Ї так≥, вопросцев на ¤к≥ в —. немаЇ. Ќе можна, але, затверджувати, що вони з'¤вилис¤ з≥ своЇњ ≥н≥ц≥ативи собору, тому що зараз в≥дом≥ ще корол≥вськ≥ вопросцы, чому-або в —. не включен≥, а р≥вно й так≥ корол≥вськ≥ пропозиц≥њ, ¤к≥ хоча й потрапили в стоглав, але ви¤вилис¤ заритими в соборних в≥дпов≥д¤х (гл. 49 ≥ 69) ≥ не згадан≥ в числ≥ корол≥вських вопросцев. « ≥ншоњ сторони в числ≥ крайн≥х зустр≥чаютьс¤ м≥сц¤, занесен≥ сюди помилково (вопросец 6-й: "а нам пастирем про той нехтуванн¤ про все в≥дпов≥дай дати"). як ц≥, так ≥ ≥нш≥, найб≥льш детальн≥ спостереженн¤ над составом —. привод¤ть до висновку, що "у —. ми маЇмо лише добуванн¤ ≥з соборних д≥¤нь; у ньому збереглис¤ т≥льки де¤к≥ сл≥ди тих початкових матер≥ал≥в, ¤к≥ послужили основою дл¤ соборних розв'¤зк≥в. ≤зборник цей м≥г ≥ був повинен бути ≥сторичною основою й матер≥алом дл¤ таких чисто законодавчих пам'¤тник≥в, ¤к корол≥вськ≥ й соборн≥ накази й грамоти" (∆данов). ƒжерелами —. послужили, до цього всього, канон≥чн≥ правила й закони в≥зант≥йських цар≥в; ¤к≥сь ≥з них пом≥щен≥ в —. у широких добуванн¤х. “е ж саме сл≥д сказати й про церковно-юридичн≥ монументи рос≥йського походженн¤, ¤к≥ церковн≥ статути, посланн¤ представник≥в церкви, постанови колишн≥х собор≥в та ≥н. Ќе вс≥ ц≥ витримки й посиланн¤ р≥зн¤тьс¤ каноническою точн≥стю, на що направив уже увага собор 1667 г., що вказав, що неправильност≥ —. в≥дбулис¤ в≥д незнайомства член≥в собору 1551 г. ≥з грецькими й старими харатейными слов'¤нськими книжками. ¬ажко допустити, що позначен≥ джерела збиралас¤ в м≥ру потреби вже по в≥дкриттю собору; майже все зобов'¤зано було бути заготовлене ран≥ше. як у добор≥ матер≥алу, так ≥ в сам≥й постановц≥ вопросцев не могли не позначитис¤ т≥ бурхлив≥ плини публ≥чноњ думки, ¤к≥ тривожили столичне сусп≥льство ≥з часу по¤ви неправди жидовствующих. ƒв≥, що борютьс¤ парт≥њ в середовищ≥ дух≥вництва й культурного сусп≥льства - иосифл¤не й некористолюбц≥ - повинн≥ були з≥штовхнутис¤ не лише на собор≥, але й у пер≥од приуготовлений до нього. —кликанн¤ собору дл¤ обговоренн¤ церковних небудов зовс≥м не був в ≥нтересах иосифл¤нского б≥льшост≥. ѕочин у ц≥й справ≥ най≥мов≥рн≥ше м≥г виходити або в≥д митрополита, або ≥з середовища пар≥њ некористолюбц≥в. «розум≥ло, що митрополит написав царев≥ широкий "в≥дпов≥дь" у захист вотчинних прав церкви. ¬≥н м≥г бути складений лише до собору, тому що опосл¤ постанов собору про той же предмет таке посланн¤ було зовс≥м лишне. ќзначаЇ, збуджувалис¤ вопросцы про секул¤ризац≥ю церковних имуществ ≥ до митрополита зверталис¤ за вказ≥вками, чому в≥н ≥ написав власний "в≥дпов≥дь". ѕ≥зн≥ (1553 г.) винили троњцького ≥гумена јртем≥¤ в тому, що в≥н писав царев≥, переконуючи його "села отнимати в монастир≥в"; јртем≥й хоча й спростовував такий факт, але не вкрив власноњ точки зору на вопросец ≥ в теж час визнав, що про дещо панов≥ "писав на собор". ƒал≥ в≥дома анон≥мна статт¤, що перераховуЇ "многа¤ невиправленн¤, ¤же њсти неугодна Ѕогу й некорисно душ≥"; практично вс≥ вказ≥вки статт≥ просочилис¤ в —.