чотиригранний та ін.
Поверхня С. також дуже різна, те гладка, те шорсткувата, те нагая, те волосиста, луската, покрита типами, голками та ін. У довголітніх рослин поверхня юних С. суттєво різниться від поверхні старенькых С., тому що старенькые С. втрачають волоски й заурядно на старенькых С. розбудовується кірка. С. буває те прямій, вертикальний, те лежач, що піднімає, повзучий по землі. В одних рослин він вільно тримається в повітрі, в інших же опирається на свої повітряні корінці, на рослини, що примикають, на різного роду підпірки (камінчики, стінки, гори та ін.), чіпляючись за них за допомогою вусиків, причеплень та ін.; зрештою, С. буває кучеряв, обвиваються навколо підпірок, стебел інших рослин те на право, то на ліво. Вище обкреслена форма С. повністю відповідає його призначенню: в-1-х виносити листи, найголовніші органі випару й асиміляції вуглецю, у повітря й на світло, тобто в те середовище, де ці функції могли б відбуватися безперешкодно; у других, підтримувати в повітрі органі розмноження - квітки й пізніше плоди. У той же час С. служить посередником меж коріннями, що всмоктувало із землі воду й розчинені в ній живильні речовини, і листами, що випаровують воду й переробними поглинені, сирі речовини в найбільш складні. Ріст С. угору обумовлюється дією земного притягання, тому що негативно геотропичен. Анатомічна будова С. повністю відповідає виконанню призначення цього органа. Так у С. проходять судинно-волокнисті пучки, що представляють конкретне продовження таких же пучків корінь і перехідні прямо в листи. По пучках сиим рухаються вода й різні речовини.
У майже всіх рослин (двочасткових, хвойних) С. у юному стані буває по іншому влаштований, коли в найбільш прадавньому; розрізняють первинну й вторинну будову. (Спочатку юний С. складається зі шкірочки, що одягає його з усіх боків, основної тканини й судинно-волокнистих пучків. Шкірочка - повсякденної будови; основна тканина складається з паренхіми, у який для повідомлення С. міцності розбудовуються ще механічні тканини: колленхима або склеренхіма, у вигляді суцільних шарів, дуг, окремих ділянок та ін.; розбудовуються в паренхімі ще млечники, масляні, смоляні ходи, повітряні порожнини; час від часу в середині С. уздовж кожного междоузлия паренхіма зникає, заміняючись большенный порожниною; такий порожній С. властивий напр. злакам і йменується соломиною; у вузлах соломини серединна порожнина заурядно переривається прошарками основної тканини. Судинно-волокнисті пучки в однодольних рослин бувають розкиданими без порядку, купчачись більше до периферії; у двочасткових же рослин і у хвойних вони розміщаються колом, так що в таких рослин С. виразно буває розчленований на чотири області: шкірочку, кору, судинно-волокнисті пучки й серцевину; прошарку основної тканини меж судинно-волокнистими пучками йменуються серцевинними променями. Товщина кори, серцевини, кількість пучків у різних рослині різні, різні вони в 1-го й того ж рослини, дивлячись по поперечникові С. Судинно-волокнисті пучки, пробігаючи уздовж С., гілкуються, з'єднуються меж собою, відходять у листи, у вітки.