академіком, у році, що випливав потім, зайняв в академії посада ад'юнкт-професори, з якої в 1770 г. підвищений у профессоры й в 1794 г. в ад'юнкт-ректори. Служив, не вважаючи того, при Кабінеті Її Величності й комісії будови императ. палаців і садів. Важливі зі зроблених їм споруджень - собор в Александро-Невській лаврі (1779 - 91), Таврический палац у Спб. (оконч. в 1782), собор у Софії біля Королівського Села, і дачні палаци в маєтках Демидова, Сиворицы й Пелла, Спб. губ.
А. З-В.
Старообрядство - є последование церковній старовині в тій області, яка стосується не суті віри, а зовнішньому церковному життя, тобто всього того, що ставиться до церковного чину й благоукрашения, а рівно й до церковних звичаїв. Дуже хочеться підкреслити те, що с. дуже нерідко отожествляется з поняттям розколу, меж тем як це поняття значно різні. Хоча старенькые ритуали церкви, як двуперстное додавання для хреста, сугуба аллилуия, посолонное ходіння, седмипросфорие, читання "обрадувана" замісце "благодатна", уживання лестовок і підручників і т.д., і є надбанням розколу, але значимою ознакою його служить противление, порушення церковного миру і єднання через вопросцев, що не входять в область віри. Із церковної точки зору, С. саме по для себе не є розкол: церковний погляд на ритуал такий, що крайній, як річ середня, до суті віри не стосовна, сам по для себе ні святий, ні не святий, не веде ні до порятунку, ні до смерті; у даній області церква допускає достаток, можливість і законність конфігурацій або виправлень при відсутності "усякого зазору" і при обопільній згоді. Якісь спозирають у С. вірність російській старовині й протест проти захоплення новаторствами; говорять, що старенькые ритуали сутність ритуали народні, що люд є їхнім споконвічним охранителем і що вони повинні бути недоторканні, як народна святиня;, що випливає звідси недоторканність обрядів як би відсуває церковну владу, із властивими їй правами, на 2-ой план. Інші, виходячи з тієї ж їй про народності обрядів, спозирають у цьому недолік і вважають обов'язком церковної влади усунення С. і підміну його ритуалами всесвітньої церкви. Обоє погляду ці не відповідають навчанню церкви. Тем не найменш прихильність до старенькым церковним ритуалам сама по для себе не є розкол: так наприм., єдиновірство "становить єдину із православною святу соборну апостольську церкву", як це встановлене на з'їзді архіпастирів у Казані в 1885 г. і доведене св. синодом. Порівн. проф. Н. Івановський, "С. і розкол" ("Мандрівник", 1892, № 5).
Стасов (Василь Петрович)- конструктор (1769-1848). Одержавши домашній утвір, почав службу в 1783 г. архітекторським асистентом при московск. управі благочиния, в 1794 г. зробив унтер-офіцером у Преображенський полк, в 1795 г. випущений з нього із чином поручика на цивільну службу. В 1802 г. був висланий на казенний рахунок у Францію, Великобританію й Італію для вдосконалення в архітектурі. В 1807 г., одержав титул доктора академії св. Луки в Римі. Вернувшись у батьківщину, в 1808 г. визначений на службу у свій Його Имп.