Справжнє поняття про С. виходить, по погляду Спенсера, методом відповідної координації 2-ух позначених частин, при чому ідеї рівності й нерівності використовуються відразу: 1-ая - до границь, друга- до результатів людської діяльності. У реальності теорія Спенсера відповідає тільки світорозумінню капіталістичного суспільства, як воно виразилося в гаслі laisser faire, що обмежує задачки країни однієї тільки охороною права. Меж тем, вимоги С., маючи незмінну згідне потребам часу й місця. Ця незмінна база выраже6на ще у формулі Гиллеля (VIII,671): "не роби іншим того, що не бажаєш для себе"- формулі, що зводиться до принципу рівноцінності всіх людей, що далеченько не равночуще визнанню рівності щодо меж людської діяльності. Про відношення формули Гиллеля до християнської заповіді любові й досконалості порівн. ст. Влад. Соловйова: "Суперечка про С." ("Вісник Європи", 1894, №№4 і 7). Див. Спенсер, "С." (Спб., 1897). Як основний елемент правосвідомості, С. зобов'язано відшукати вираження в юридичних нормах; але позитивне право постійне відстає від життя. Методом наближення першого до крайньої служить казуальна юридична творчість, яка ставить для себе завданням заповнювати й змінювати діюче право згідне особливостям окремих випадків, а початковим моментом своїм і керівним початком заявляє С. І дійсно, звідси дуалізм меж правом законним і судовою практикою, що проводить початку С. Так було в старому Римі (XXVI,796), де серйозному праву (strictum jus) противополагалось преторское право, що виходило з початків "справедливості" (aequitas), яка розумілася в самому широкому значенні й синонімами якої в юристів традиційної ери служили "гарна совість" (X, 815), "добрі характери" (boni mores), "чесність" (honestas) і ін. вираження (pietas, verecundia і т.п.). С. домагалася тлумачення актів по їхньому змісту й реальним намірам сторін; вона домагалася також відшкодування всякої неправомірної шкоди, уполномочивала арбітрові на дозвіл усякої суперечки по совісті й по внутрішньому переконанню. У задачки С. заходила також захист споріднення по крові, на противагу агнатству. С. покладена була й у базу поняття про обман, що з'явився одним з більших знарядь преторского права. Посилання на обман, у вигляді позову (actio de dolo) або заперечення (excepto doli), допускалася як допоміжний засіб, як тільки звичай добропорядних і сумлінних людей домагався судового переслідування або судового захисту, хоча б у силу серйозного права вони були нездійсненні. Коли претор включав у судову формулу обмовку про обман, те така формула зобов'язувала судбю-присяжного розбирати вся справа по "совісті" (bona fide) і С. Особлива система права С. збереглася й у Великобританії, де провідником С. (equity) служить канцлерський трибунал (XIV,346). У Рф спробу введення такого суду С. являли собою совестные суди Попит та пропозиція - два головні фактора, що визначають ціни на ринку. Під С. очевидна кількість продуктів, яку прагнуть придбати на ринку особи, що володіють підходящими для даної для нас покупки засобами.