Зовнішня або эписпорий (також экзоспорий), найбільш товст, що не офарблюється в голубий колір хлор-цинк-иодом, у більша частина випадків кутизированная, або тьмяна, або найбільше або найменш пофарбована в бурий, зелений, фіолетовий або навіть темний колір. Эписпорий дуже нерідко оснащений зовні бородавками. щетинками, борозенками й т.п. прикрасами. Зрештою в майже всіх С., не вважаючи згаданої подвійної оболонки, зауважується ще як би чохол із драглистої, тьмяної речовини, що оточує всю С. Цей чохол зауважується лише в аскоміцетів і складається з, що залишається в сумках периплазмы. Теж походження мають і ниткоподібні, або циліндричні драглисті придатки якихось С. у сумчастих. Такі ж придатки зустрічаються й у якихось конідій, але їх походження поки ще не вивчене. У майже всіх С. (конідії, базидиоспоры, спорангиальные С.) оболонка так тонка, що розподілу на эндоспорий і экзоспорий простежити не можна. Такі поняття про С. представляють нам її як одну, ординарну клітинку. Меж тем, на ряді з одноклетными (Valsa, Phoma, Phyllosticta) зустрічаються також незліченні С., постачені однієї або декількома перегородками. Усе давно знають те, що в якихось варіантах ці перегородки є як наслідок проростання С. і не різняться стійкістю, але частіше всього слід розглядати С. многоклетную, як складну, складену з відомої кількості самостійних, окремих, одноклетных С. Було б погано, якби ми не відзначили те, що цей погляд підтверджується тем обставиною, що многоклетная С. часто розпадається на окремі члени навіть у самій сумці. Навіть коли такого розпадання не відбувається, самостійність кожної окремої клітинки складовій С. виражається тим, що кожна з них здатна проростати. Час від часу якісь окремі клітинки втрачають цю здатність і є у вигляді придатків, що відрізняються своїми найменшими розмірами, повною безбарвністю й відсутністю вмісту конідія. Проростання С. відбувається 4-мя різними методами: 1) самий звичайний метод полягає в утворенні незліченних перегородок, при чому із С. складається пряме вмістище у вигляді пикниды зі стилоспорами (Capnodium). 2) У якихось фикомицетов С. перетвориться в зооспорангій, уміст якого ділиться на відому кількість зооспор (види Plasmopara, Cystopus, Phytophthora). 3) У майже всіх сумчастих С. виділяє брунькуванням, на всій власній поверхні, вторинні С., які у свою чергу зазнають брунькуванню на поділі дріжджів. У якихось видів це брунькування відбувається вже снутри сумок (Nectria, Tympanis), які зовсім заповнені вторинними С. 4) Зрештою, у більшості грибів, С., при проростанні дає один або кілька паростків (паросткова трубочка, Keimschlauch), що дають початок, при комфортних критеріях, новенькому міцелію. Паростки виступають або з певних крапок, або індиферентно по всій поверхні С.; у першому випадку эписпоpий оснащений у пізнаваних місцях утонениями або отворам і (Keimporus), через які виходить эндоспорий, що розтягується під впливом умісту, що розбухає. У другому випадку эписпорий просто лопається й эндоспорий проходить назовні через щілину.