була в союзі з Римом. Але альянс цей виявився неміцним: коли римляне поклали кінець пануванню Македонії в Греції, Набид посварився з ними через Аргоса (195 г. до Р. Хр.). Римляне ледве не побрали саму С., і Набиду довелося укласти з ними мир, що коштував С. влади над приморськими периэкскими городками. Римляне звільнили ці містечка від багаторічний влади С., зробили їхніми повноправними громадами й доручили захисту ахейского союзу (це так назыв. "элевтеролаконы"). Як указує відшукана в Гифее напис, элевтеролаконы були надзвичайно задоволені своїм новеньким положенням. Так, територія С. знову поменшалася, С. стала середньою грецькою громадою й не могла вже з тих пор гратися видатної ролі. Незадоволений нерентабельними критеріями миру, Набид, роблячи упор на Антіоха Сірійського, відновив боротьбу з римлянами й ахейцами. В 192 г. він був убитий, царем у С. був проголошений Лаконик, нащадок королівського будинку. Скоро Филопемен змусив С. вступити в ахейсюй альянс . Втручання чужоземців знову супроводжувалося в С. внутрішнім ламанням: Филопемен затвердив у ній домінування знаті. Так у течете декількох років С. пережила нисколечко переворотів, кожний з яких супроводжувався стратами, конфіскаціями имуществ і масовими вигнаннями, тому що на обмеженій місцевості маленького містечка соц боротьба сприймала особливо гостра вдача. Звичайний плин життя став у С. навічно нездійсненним. Филопеменова реставрація повела до новеньких смут, при цьому незадоволені зробленим їм порядком звернулися із просьбою про допомогу в Рим. Досить довгостроково ослаблена С. залишалася звичайним членом ахейского союзі. Зрештою, коли спартанці посварилися з ахейцами, римляне втрутилися у чвари, розбили ахейцев і підкорили Грецію. С. вступила тоді в союзні справи до Рима, вона стала civitas foederata. Пристрій її в римську еру суттєво відхилялося від століттями виробленого ладу. Королівської влади не було, керування перебувало в руках народних зборів, герусии, члени якої обиралися зараз раз у рік, і різного роду посадових осіб, у тому числі эфоров, вообщем, що не мали вже колишнього значення. Історична роль С. була кінчена. Афіни й під римським пануванням зберігали видатне положення, будучи одним з важливих культурних центрів. С. не могла мати того ж значення, тому що вона не сприймала в інтелектуальному й художньому житті Греції примітного ролі. Вона не віддала з VII в. ніяких чудових представників науки й мистецтва, тому що військово-кріпосницька організація її не представляла підходящої землі для найвищого розумового розвитку.
Важливі джерела спартанської історії: уривки Тиртея, Геродот, Фукидид, Ксенофонт, Аристотель, Полибий, Павзаний, Страбон, Плутарх, Диодор Сицилійський і ін.
Спартак (Spartakov, Spartacus)- проводир рабів у так іменованій війні гладіаторів в 73-71 рр. до Р. Хр. Фракиец по походженню, він спочатку служив у римському війську, дезертирував і зробився розбійником, але потім потрапив у полон і був зарахований у гладіатори. Саме-Собою зрозуміло, гладіаторська школа, у якій він утримувався, перебувала в Капуе й належала Гн.