Одним з найвизначніших представників цього напрямку в літературі був Сфэр з Борисфена, з думками якого були знайомі Агис IV і Клеомен III. Зрештою, спочатку 2-й половини III в. королівська влада побрала на себе дуже важку задачку реформ. Близько 243 г. на престол Эврипонтидов вступив юний Агис IV, нащадок Эвдамида й Агезистраты, однієї з найбагатших і найвпливовівших дам у Спарті. Програмка Агиса II містила наступні пункти: ликвидирование боргових обов'язків, переділ землі, який віддав би можливість зробити 4500 спартиатских ділянок і 15000 периэкских, поповнення класу спартиатов потрібним числом вільно вихованих периэков і іноземців, відновлення в колишній строгості "Ликурговской" дисципліни, тобто публічних трапез, загального виховання і т.д. Цей план мучився корінним недоліком: він не значився з новенькими критеріями й прагнув тільки до відновлення спарт. старовини у тому виді, який додала їй традиція й політична література, що ідеалізували так назыв. "Ликурговский" лад. Агис умер, не зумівши виконати свої плани, але його справа не стихла, за нього узявся нащадок Агисова супротивника, пануючи Леоніда, Клеомен III ( з будинку Агиадов), одружений на вдові Агиса. Клеомен повів справу найбільше обережно; спочатку він роздобув військовий авторитет у боротьбі з ахейцами, а потім провів реформу. Але його соц і політична програмка, що долженствовавшая підсилити С. внутрішньо й потім підняти її значення в Пелопоннесі, озброїла проти С. ахейцев і Македонію, якої посилення С. видалося небезпечним для власного впливу в Греції. Битва під Селлазии (222 г.) загубила справу Клеомена. Переможна Македонія підтримала в С. реакцію проти клеоменовых реформ, які й були усунуті, як це виявилося ймовірним. С. зобов'язана була укласти альянс із ахейской федерацією й з Македонією. Але в ній була потужна партія, зацікавлена в реформі, і тому негайно ж почалися смути, що супроводжувалися кривавими сценами (убивствами эфоров). Коли в С. отримано було звістка про погибель Клеомена (219 г.), царями стали Агезиполь (онук Агисова прихильника Клеомброта) і Ликург (підкупом эфоров, що добився престолу, на який він не мав права). Негайно відновилася боротьба з ахейцами, тривало й внутрішні смути. Ликург вигнав Агезиполя, але скоро загинув, залишивши молодого Пелопса, опікуном якого став Маханид. Маханид також вів війну з ахейцами й з Македонією, при цьому він об'єднався з этолянами й римлянами, які були готові підтримати в Греції всяку силу, агресивну Македонії. Маханид упав при Мантинее від руки Филопемена (207), після цього був укладений мир. Опосля Маханида влада в С. захопив Набид, якого приписували до Эврипонтидам. Набид користувався смутами в С., позбавив Пелопса й зайняв сам престол. Він з'явився старанним послідовником клеоменовых планів, перебив або вигнав майже всіх багатих людей, а майно їх і навіть дружин поділив меж бідними спартиатами й найманцями, вивільняв і наділяв землею навіть ілотів. Знову відновилася боротьба із сусідами, з ахейцами й Мегалополем, і знову С.