Маса знедолених бідняків представляє страшний горючий матеріал, вона чекає тільки комфортного варіанта для перевороту, який би змінив наявний порядок на її користь. Уже на початку IV в. Кинадон робить спробу такого перевороту, але вона скінчилася невдачею й стратою Кинадона і його прихильників. Позначені найглибші економічні й соціальні конфігурації супроводжувалися в С. необхідними політичними наслідками: С. усе найбільше й найбільше втрачає демократичний колер, який зауважується в ній в VI в. і стає не лише знаттю, але дійсною олігархією. Муніципальна влада усе найбільше зосереджується в руках могутнішого економічно класу. Герусия й особливо эфорат стають знаряддями цього класу. Значення эфората стрімко розбудовується з V в. Уже Павзаний, фаворит при Платеях, щоб підсилити королівську владу, замишляє переворот і для заслуги фуррора пробує обпертися на ілоти. Але його план був відкритий эфорами, Павзаний умер і вигоду із цього факту витягли ті ж эфоры. Були ще варіанта зіткнень меж эфоратом і королівською владою в цю еру. Усі вони кінчалися торжеством эфоров. Головне значення эфората відшукало видиме вираження в, що встановився в С. звичай позначати рік іменуванням першого эфора. Эфоры підсилюють нагляд над царями й починають опиратися в боротьбі з ними на релігію: вони привласнили право по зірках судити про те, чи відмінно управляють царюй, і у варіант незадовільного для царів фіналу спостереження эфоры вивчили їхні вчинки й затягали їх до суду, при цьому осуд супроводжувався для царя втратою трону й вигнанням. Эфоры усе найбільше й поболее втручаються в зовнішню політику, вони ведуть переговори, до них відправляють послів, вони можуть відхилити умови, що не подобаються їм, миру ( як це й було в 404 г.), вони приводять у виконання постанови народних зборів, вони тримають у власних руках засобу країни, створюють набори, розпоряджаються засобами. Зрештою эфоры стали самі повідомляти війну, віднявши це право в царів, сталі посилати в похід того або іншого царя по власному вибору й позбавляти влади полководців, дій яких вони не схвалювали. Перед їх владою відступає на задній план не лише влада царів, але й герусия, і народні збори. Беручи до уваги позначену вище крайню нечисленність правлячого класу в С. в III в., доводиться вважатися упередженість і партійність спартанського керування в IV і III вв.: влади (не вважаючи царів) є представниками інтересів не всього населення, а тільки тіснуватого кола зв'язаних обопільним спорідненням деяких прізвищ. В інших грецьких державах захисницею інтересів гнобленою знаттю маси була деспотія, не уникла даної нам участи й С. Але отут ця деспотія зобов'язана була прийняти нисколечко інший вдачі тому що носіями її в С. стали царюй, влада яких була так принижена знаттю, що ревниво стежила за ними через эфоров. Внутрішнє виродження С. дуже позначалося й у зовнішньому положенні її, яке рівномірно погіршувалося. Необхідність реформи стала зізнаватися майже всіма спартанцями, тоді й те, очевидно, створилася розповідь про Ликурговом переділі земель, що був перенесенням у минуле вимог реформаторської партії.