Коржинский.
С. (сельск.-хоз.) - китайські боби, боби Габерландта, який 1-ый у Європі направив увагу на цю рослину (наз. і олійним горохом, pois oligineux). Европ. хазяї стали знайомитися із С. з 1873 г. Габерландт зробив кілька досвідів посіву С. і придбаними врожаями ділився з особами, що цікавилися культурою цієї рослини. У їхнім числі був і І. Г. Подоба. С. практично єдине поки рослина, состав насінь якого наближається до состава м'яса звіриних. По аналізах доктора А. Липского, насіннячок С. у середньому містять: води - 7,113, жиру - 18,633, азотистих речовин - 38,441, без азотист. 30,734 і золи 5,059 %. По дослідженнях В. Гиляранского в 100 частинах насінь С. полягає: води - 9,16, жиру - 17,93, білкових речовин - 37,40, клітковини - 9,70, крохмалю, декстрину й пектинових речовин - 21,84 і золи - 4,78 %; у крайній 30,43 % фосфорної кислоти й 44,92 % розжарюй. Поживність С. була випробувана майже всіма особами. Що приводяться А. Липским числа демонструють, що засвоюваність азотистих і жирових речовин С. така ж, як і в горосі, у білосніжному хлібі й у майже всіх інших рослинних харчових продуктах. З неї приемущественно наготовлюють особливий соус для приправи до різних страв. Зверніть увагу на те, що як самостійний харчовий засіб для людей, С. ще не ввійшла в Європі у вживання внаслідок труднощів варіння й не особливо приємного смаку бобів: нею користуються лише як надбавкою до пшеничного й житнього борошна для додання хлібу більшої поживності або як замінником кава. Напроти, як кормовий засіб, вона може застосовуватися з величезним фуррором: її зерна, особливо здрібнені, у вигляді додаткової дачі до інших кормів, а також трава, полова й ухоботье охоче піддається худобою. Кількість азотистих речовин у траві С. дорівнює найбільшому змісту їх у траві вики й гороху, а в середньому вона по якості перевершує крайні. Жиру й екстрактивних без азотистих речовин у ній також більше, чим у траві гороху, бобів, вики й люпину. Щодо змісту клітковини трава С. коштує нижче інших бобових рослин. У техніку насіннячок сої знаходять впровадження для виготовлення масла, при чому макухи доставляють гарний корм; не вважаючи того залишки від технічної переробки С. уживаються як удобрювальний засіб. Ще, але, більшої уваги заслуговують кореневі залишки С., при культурі її в большенном розмірі, у змісті збагачення ґрунтів азотом і підтримки їх природньої родючості. Різновидів і видів С. є надзвичайно багато. У Країні висхідного сонця, напр., розрізняють С. по кольору зерняток (білосніжні, темні, червоно-коричневі, зелені й плямисті), за часом дозрівання (ранешние, середні й пізні) і за формою (круглі, еліпсоїдальні й сплющені боби, що йдуть у їжу, на соус і на сир). Для Європи (фактично лише для південної, також для південної частини Рф) важливі сорти ранешние, у виді порівняльної стислості нашого дета. З 2-ух груп різновидів С. - Soja tumida (з роздутими з боків зернами) і Soja platycarpa (із зернами, стислими з боків) різновиду першої групи в нас легше возделываются, в індивідуальності 1) С.