У значительнейшей ступені це обумовлювалося цензурними стисненнями того часу, про яких сам Анненков повідав потім у ст. "Допитливий позов" ("Вестн. Європи", 1881, № 1). Віддаючи подабающее величезної енергії, виявленої Анненковым у боротьбі із цензурними стисненнями, не можна спростовувати, що й при тодішніх критеріях він міг би більшою мірою застосовувати рукописний матеріал, що був у нього. Потім Анненков у виправдання своє виставив зовсім неприемлимую стосовно П. теорію естетичної критики, по якій майже все з добутків величного поета не повинні займати місця в зборах його творів, "будучи паразитами на світлому тлі його поезії". Опосля видання Анненкова право друкування творів П. перебігло до книгопродавцу Исакову, який видав їх у Спб. тричі, два рази під ред. Геннади (1859-60 і 1869-71, по 6 тому.), а в 3-ий раз під ред. П. А. Єфремова (6 т., 1878- 81). Потім право на видання творів П. придбано було столичним книгопродавцем Анским, який випустив їх знову за редакцією Єфремова (7 тому., М., 1882). У виданнях з редакцією Геннади виникли якісь із друкованих п'єс, пропущених Анненковым, але, у цілому, це самі дурні видання П., по останній недбалості редакції й друкування (відома епіграма Соболевського:
" Про жертва бідна 2-ух адовых виплодків,
Тебе вбив Дантес і видає Геннади").
1-ая редакція Єфремова різнилася несоизмеримо большею точністю й безліччю бібліографічних вишукувань, а 2-ая, поверх того, додала цілий тому листів П., у перший раз зібраних воєдино. Але рукописами П. Єфремов міг користуватися для власного видання 1882 г. тільки в надзвичайно маленькому ступені : хоча вони, опосля Пушкінського свята в Москві (1880), і зробили в столичний Румянцевский музей, але 1-ое час доступ до них мав один лише П. І. Бартенєв, воспользовавшийся ними як для "Російського Архіву", так і для окремого видання якихось "Паперів А. С. П." (М., 1881), але далеченько незадовільно. Скоро, але, рукописи П. стали доступні для всіх і до дослідження їх приступився В. Е. Якушкин, що виклав результати власних розвідці в ряді статей в "Русявий. Старовині" (1884 г., № 2-12, і 1887 г., т. LV). Потім кілька знімків з рукописів П. увійшло в "Альбом моск. Пушкінської виставки 1880 г.", изд. суспільством аматорів російської словесності під ред. Л. Поливанова. У перший раз опосля Анненкова новітню й неосяжну роботу над рукописами П., для встановлення Пушкінського тексту, почав Я. О. Морозов, що редагував "Соч. А. С. Пушкіна" (7 т., Спб., 1887) у виданні Літературного фонду; воно постачене пояснювальними примітками, що вказують час походження окремих добутків П., події, особисті й літературні, з якими з'єднані ті або інші п'єси, історію їх написання, джерела, найголовніші варіанти, спогад, зроблене на сучасників, і т.п. Видання це не тільки лише занесло багато найбільше або найменш значимих виправлень як у вірші, так і в прозу П., та й у перший раз зробило відомими сім його віршів. Відразу з виданням літературного фонду, що здалися завдяки припиненню в 1887 г. права літературної приналежності на твори П., випущено було й багато інших, большею частиною дешевеньких видань.