В Амурській області виникає 3-ий вид С., близький до попереднього, конкретно кедр маньчжурський (Pinus mandshurica Rupr.), з найбільш витягнутими шишками й насіннями. У Східній же Сибірі, від Забайкалья до Камчатки й від Колими до Амурської області, дуже всерозповсюджено один маленький вид С., що представляє начебто б кедр у мініатюрі. Це кедровий сланик (Pinus pumila Rgl.). Він надзвичайно близький до сибірського кедра, але всі його органі ще найменших розмірів. Ростом він не вище аршина. Він утворює більші зарості в горах і рівнинах східному Сибіру й виростає так густо, що подорожани прогулюються і їздять на оленях по кронах цього деревця, що зливаються в одну щільну масу. Не для кого не секрет те, що з південних видів С. можна згадати про Pinus Laricio Poir. Це - кримська С., що утворює гаю в горах Криму, що й десь зустрічається на Кавказі. Італійська пінія (Pinus Pinea L.), що надзвичайно відповідає за формою власної крони, живе в області Середземного моря від Мадейри до Кавказу. У Криму виростає лише культурна С. Насіннячка її теж уживаються в їжу як ласощі. Гірська С. (Pinus montana Mill.) виростає в субальпійській області гір від Піренеї до Кавказу. У Північній Америці надзвичайно всепоширена Веймутова С. (Pinus Strobus L.), схожа на сибірський кедр, але найбільш струнка й з найбільш ласкавою хвоєю. Це дерево домагається 50 метрів у височину. Воно живе від Канади до Аллеган. Pinns Lambertiana Dougl., що відрізняється більшими шишками, всепоширена в західній частині Північної Америки. Смола цього виду багата цукром, чому його йменують в Америці солодкої С. Відповідні види Америки становлять також Pinus Coulteri Don., P. Sabiniana Dougl., P. ponderosa Dougl. і нек. ін.
С. Коржинский.
Звичайна сосна (P. silvestris L.) - є в лісах Рф неодмінно главнейшею й самою распространенною, як у географічному відношенні, так і по кількості деревної породи, що доставляється, деревною породою: коли судити по казенних лісах, для яких є статистичні дані, то виявляється, що вона доставляє найбільше третини всієї виробленої лісами деревної породи й поболее половини виробного, найціннішого, лісу. Частина цього крайнього йде в круглому виді, у вигляді колод, на будівлі, частину обтісується в бруси, основним образом для закордонної відпустки, частина ж розпилюється на дошки. Деревна порода С. різниться смолистістю, міцністю й твердістю, в індивідуальності ці властивості властиві центральним частинам стовбура, що перетворюються в так назыв. ядро. Це ядро різниться від зовнішніх шарів заболоні найбільш інтенсивним розцвіченням, що змінюється в досить широких границях, залежно від критерій росту дерева. По кольору ядра в північній Poccии розрізняють заурядно кондову С., що має м'ясо-червоне або жовтувато-червоне ядро, і мяндовую, ядро якої пофарбовано в блідо-жовтуватий колір. Кондова С. виростає на найбільш піднесених місцях, різниться мелкослойностью й цінується ще вище мяндовой, деревну породу якої час від часу розцінюють урівень із еловою. Не вважаючи деревної породи, С.