Обдарований незвичайними можливостями, вразливістю, жвавістю й енергією, П. із самого початку був поставлений у дуже несприятливі умови, і все його життя було героическою борьбою з різними перешкодами. Він постійно збуджений, постійно нервовий і різань, самолюбний, нерідко самовпевнений, ще частіше запеклий, але в душі нескончаемо добрий і постійно готовий дати всього себе на користь справи або близьких людей. Брутальність його й цинізм (на словах) періодично переходили границі припустимого, але за те і його ініціативна любов до людей (прихована від світла), і його смілива правдивість далеченько залишали за собою границі повсякденного. Розум, незвичайно потужний і чисто російський по огиді від усього мрячного, неявного, вдача прямої, що ненавидів усяку фальш і фразу, енергію, що нагадує Петра й Ломоносова, П. дав на служіння одній справі - служінню рідній літературі, і зробив її традиційний період, зробив її повним вираженням основ державного духу й величною вчителькою суспільства. П. зробив власний подвиг з безпрецедентною працьовитістю й безпрецедентною любов 'ю до справи. Переконаний, що без зусиль ні "воістину величного", він навчається все життя, навчається у всіх власних попередників і сучасників і у всіх літературних шкіл, від усякої берет усі що було в ній найкращого, сьогодення й нескінченного, відкидаючи слабеньке й тимчасове. Але він не зупиняється на отриманому, а веде його далекі й по найкращій дорозі. Псевдокласицизм залишив у ньому похилість до дотримання заходу, до серйозного обмірковування результатів натхнення, до старанності обробки й до дослідження рідної мови. Але він пішов щодо цього далі, коли академіки незліченних академій Європи, спільно взяті: він звернувся до історії мови й до мови народному. Сентименталізм Бернардена, Карамзина й Ричардсона, проповідь Руссо наткнули П. на створення чарівних образів простодушних і люблячих малят природи й інстинкту. Апофеоз поезії й огида від прози практичного, обивательського життя, доведене до марення Шлегелями, у П. виразилося твердим переконанням у незалежності мистецтва від яких б то ні було зовні накладених цілей і в його високогуманному впливі. Балади Бюргера й Жуковського, поеми Вальтера Скотта й "озерних поетів" надихнули П. до створення "Віщого Олега", "Потопельника", "Русалки" та ін. Поклоніння середнім століттям і лицарству з'явилося в нього як усвідомлення їх і художнє програвання в "Жадібному лицарі" і "Сценах з лицарських часів". Байрон був довгостроково "володарем його дум"; він засвоїв у нього сміливий і найглибший аналіз душі людській, але відшукав примирення для його нерозважної світової скорботи в ініціативній любов і до населення землі. Власне художнє чуття й критичні положення Лессинга, хоча, що й дійшли до П. через треті руки, направили його до дослідження Шекспіра й романтичной драми, яке привело його не до сліпого наслідування зовнішнім прийманням, а до створення "Бориса Годунова", "Кам'яного гостя" і ін. Гаряче національне по чуття , що постійно таїлося в душі П. і укріплене відродженням ідеї народності в Західній Європі, привело його не до квасного патріотизму, не до китайського самовдоволення, а до дослідження рідної старовини й народної поезії, до створення "Полтави", казок та ін.