Дам живучих повсевременно немає; приїжджаючі в літню пору на богомілля живуть поза монастирськими стінками, протягом 3 днів. Прочан, що відвідують у літню пору монастир, буває від 11 до 12 тис., час від часу й поболее. Монастир має значимі доходи як від прочан, так і від інших власних господарських статей, архангельського подвір'я, пароплавів, рибних і тварин ловель та ін., усього від 160 до 170 тис. руб. у рік. Витрати монастиря становлять раз у рік від 150 до 155 тис. руб. Монастир має кілька вітрильних судів і 4 пароплава, екіпаж яких складається з монашествующих, трудников і вільних робітників. Пароплави прогулюються в Архангельськ і посад Суму, перевозячи прочан і монастирські вантажі. Монастирю належать конячок 180 голів, рогатої худоби 80, овець 150. Управляється монастир настоятелем, у сані архімандрита, і монастирським собором, що полягають із намісника, скарбника, ризничего, благопристойного й сповідника. С. монастир відігравав видну роль на півночах, як його колонізатор, просвітитель і заступник. Першими поселенцями С. острова, дотоле пустельного, були ченці Кирило-Бєлозерського монастиря Герман і Саватій, що прибули на півострів в 1429 г., що й поселилися під Секирною горою, де й прожили вдвох 6 років. В 1435 м. Саватій, відправившись на континент, дорогою занедужав і вигин у дер. Сороці, де й був похований. Опосля того до Германа прибув чернець Зосима, уродженець с. Толвуя. Обоє ці пустельника, за допомогою декількох інших, вибудували маленьку церкву й випросили ігумена в знову влаштований монастир у новгородського архієпископа, тому що вся тодішня Біломорська країна залежала від Новгорода. При 3-їм ігуменові, Іоні, монастир виклопотав у Величного Новгорода дарчу грамоту на вічне володіння всіма С. островами. Грамота ця, з "звислими" олов'яними печатками, досі зберігається в монастирській ризниці. Володіння це доведено було Іоанном III. В 1450 г. новгородська пані Марфа Посадниця пожертвувала м-рю свої біломорські волості Суму й Кемь. В 1471 г. мощі преподобного Саватія перенесені були із с. Сороки в С. монастир. В 1478 г. представився преподобний Зосим, який з 1452 г. управляв монастирем у званні ігумена; в 1484 г. загинув і преподобний Герман, що управляв монастирем опосля Зосима. В 1485 і 1557 рр. монастир погорал. З 1558 г. при ігуменові Пилипу (потім митрополитові столичному) почалася будівля кам'яної монастирської будови. В 1571 г. був невдалий на монастир напад шведів, внаслідок чого ж у монастир був присланий воєвода Озеров, зі стрільцями. Озеров поставив деревний острог з пушками. В 1584 г. почалася за планом, складеному ченцем Трифоном, будівля кам'яної стінки й були вибудувані остроги в монастирських селищах Кеми й Торбі. Усе знають те, що війська як у монастирі, так і в острогах утримувалися на монастирський рахунок, і С. ігумен практично був їхнім основним начальником. С. монастир зробився принциповим стратегічним пт, з якого виходив захист усього сівба. Помор'я; ледь де виникав ворог, С. війська билися з ним до прибуття підкріплень із Москви.