діалог Платона "Протагор"). Величне значення принципу С., настільки зворотного нашому світогляду, притім може бути й не повністю згодного з фактами психологічного життя, полягало в духовній волі, яка була проголошена сиим принципом, у здатності для кожної людини звільнитися від темної природної підстави, придбаного в долю при народженні. Справді, коли в цьому интеллектуализме С. можна творити якийсь психічний детермінізм, то з інший не можна не доглянути в ньому й торжества розуму над нерозумної волею. На даній нам стороні усвідомлення принципу С. повсевременно наполягав, указуючи на необхідність для людини володарювати над своїми страстями, підкоряти їхньому розуму, не уникаючи, вообщем, задоволень, тому що задоволення становлять значимий елемент людського щастя. С. зовсім не був аскетом, але він ніколи не дозволяв страстям брати гору над розумом, чому конкретно С. став еталоном мудреця і його мали на увазі різні грецькі філософські школи, коли зображували портрет мудреця .
Періодичного викладу різних видів чесноти й виведення їх з 1-го загального принципу - пізнання, С. не віддав; це, може бути, роз'ясняється тем обставиною, що С. постійно виходив з особистого варіанта, його міркування велося ad hoc і не могло тому мати через вимогу систематичності. Це ж подія, а може бути й необхідність, застосовуватися до рівня слухачів, змушували С. прибігати до грубого утилітаризму й эвдаймонизму (порівн. "Memorab." Ксенофонта), настільки нехарактерному по суті духу його навчання. Не можна мислити, що визначення, блага як те, що корисно людині. і твердження відносності вроди, що зустрічається в Ксенофонта й навіть у Платона (Протагор), виражало, як багато виражаються, справжню ідея С. і не було тільки педагогічним приeмом; эвдаймонизм не був основною тенденцією Сократовской етики, а заходив тільки в якості складеного елемента в його етичні думки. У застосуванні власних етичних принципів до гос життя С. був повністю послідовний. Він і отут наполягав на необхідності пізнання й домагався, щоб правителями були люди пізнання, тобто висловив та вимогу, яку Платон розвив у власній бездоганній державі. На противагу софістам, С. дивився на уряд, як на порядок, обґрунтований божественним планом, що не є продуктом егоїстичної сваволі. Цицерон приписує С. космополітичні тенденції, без сумніву безпідставно, тому що вся грецька етика, не виключаючи й С., була национальною, і космополітизм є тільки в стоїків, по перевазі в римських стоїків. Спеціально сократическая риса - це повага до роботи й фізичній праці.
Значення філософії С. слід розглядати з 2-ух точок зору: з негативної й позитивної. З негативної точки зору філософія С. є протест проти суб'єктивізму софістів, главн. образом, проти теорії відносності моральних понять. З погляду позитивної філософії С., не містячи в для себе періодичного проведення його думок на Бога й людини, містила в ембріоні стільки новітніх плідних думок з боку способу й змісту, що могла послужити точкою відправлення для наступного розвитку греч.