Сувора сторона софістики була сучасникам найменш видна, чому ті скоростиглі й небезпечні виводи, до яких прийшли молодші представники софістики. Відсіч софістам міг полягати тільки в тому, щоб їх суб'єктивізму протиставити віру в абсолютний початок і показати хибність їх навчання, виходячи з їхніх власних принципів. З даної для нас завданням блискуче подолав С.; його критика софістики була так іманентної, стояла так на ґрунті самої софістики, що С. могли прийняти за главу софістів і не побачити, що протягала чрез зовнішні софістичні приймання, віру в безперечне.
С. нічого не писав, він вів бесіди з людьми всілякого суспільного становища, намагаючись викликати в розумі співрозмовника правильне усвідомлення тієї справи, якого стосувалася бесіда. Ці бесіди й мистецтво направляти їх до певної мети С. називав меэвтикой або родопомічним мистецтвом, тому що воно допомагало співрозмовникові народити правильне усвідомлення. Мало хто знає те, що бесіди С. стосувалися різних прозаїчних випадків, які служили йому для з'ясування моральних понять; він дискутував з воєначальниками, але не гребував і бесідою з куртизанкою, якої намагався вселити правильне усвідомлення мистецтва подобатися. У бесідах проявлялася драматичність ІЗ ( eirwneia ), що полягала в тому, що він змушував власних співрозмовників логічним методом, завдяки успішно поставленим вопросцам, прийти до свідомості власного недорозуміння й у теж час указував їм шлях до найкращої побудови понять; для даної мети С. прибігав до приведення ad absurdum, до побічних доказів і тільки в найрідших варіантах викладав прямо свою ідея й учив; застосовуючи іронію до самого для себе, С. робив вигляд, що в бесіді сам прагне навчатися, що предмет бесіди для нього самого не ясний і, на противагу софістам, що затверджували, що вони знають усі, С. обожнював повторювати "я знаю лише те, що я нічого не знаю". Дельфийское "довідайся самого себе" (gnwji sauton) відмінно виражає суть сократовского способу, який він називав наведенням (epagwgh); Сократовское наведення не має нічого загального з індукцією в сучасному значенні цього слова; воно є дедуктивне приймання, що полягає у визначенні понять методом виключення. Виходячи з особистого варіанта, С. прагне до, як більша частина з нас постійно говорить, такому загальному визначенню, яке обхоплювало б усі особисті випадки. В ембріоні в прийманнях С. зауважується діалектичний спосіб Платона й навіть його вчення про ідеї. Покликання своє С. спозирає в дослідженні себе й інших людей (exetazein eauton cai touv allouv). У застосуванні логічних приймань визначення, якими скористався С., було стільки особистого, що ми має право говорити про особливий "Сократическом способі".
- Основний предмет С. філософії була моральність, але, ототожнюючи її з пізнанням і правдою вообщем, С. був повинен звернутися до дослідження основ пізнання. На противагу софістам, він захищає науку, безперечне пізнання від вистави (dova), тобто захищає безсторонню вдачу зания. Справжнє пізнання полягає, по погляду С., у вірно утворених поняттях, які мають безстороннє значення, а не лише особисте, тобто для цих пор і в цім місці.