4 листопада 1836 г. П. одержав три екземпляри анонімного послання, що затягав його в орден рогоносців і, як він був переконан, що натякав на напористі залицяння за його дружиною кавалергардского поручика бар. Дантеса, прекрасного й спритного іноземця, прийнятого в російську службу й усиновленого голландським посланником, бар. Геккереном. Зверніть увагу на те, що п. здавна вже зауважував ці залицяння (п. № 47) і користувався одержанням пасквіля, щоб втрутитися в справу. Він відмовив Дантесу від будинку, при цьому Дантес відігравав роль таку "незначну", що якийсь жаль, який, можливо, харчувала Наталя Миколаївна до настільки "піднесеної пристрасті" - жаль, що старанно підігрівався бар. Геккереном, - потухло в "заслуженому презирстві". Тому що плітки не припинялися, то П. викликав Дантеса на дуель; той прийняв виклик, але через бар. Геккерена (див. п. № 477; порівн. "Воспом." гр. В. Д. Сологуба, М., 1866, стор. 49) просив відстрочки на 15 днів. У продовження цього часу П. вызнал, що Дантес зробив пропозицію його своячці Ек. Н. Гончаровой - і побрав власний виклик назад. Весілля відбулося 10 січня 1837 г.; друзі П. заспокоїлися, уважаючи справу покінченим. Але зайві й з боку інших злісні старання зблизити новітньої родички знову все попсували: П. надзвичайно різко виражав своє презирство Дантесу, який продовжував зустрічатися з Наталею Миколаївною й говорити їй люб'язності, і Геккерену, який посилено інтригував проти нього. Плітки не припинялися. Виведений зовсім з терпіння, П. послав Геккерену дуже образливий лист, на який той відповідав викликом від імені Дантеса. Дуель відбулася 27 січня, в 5-м години вечора, на Темній річці, при секундантах: секретаря франц. посольства д'аршиаке ( з боку Дантеса) і ліцейському товариші П., Данзасе. Дантес вистрілив першим і смертельно ранив П. у праву сторону животика; П. звалився, але пізніше піднявся на руку, підкликав Дантеса до бар'єра, прицілився, вистрілив і закричав: браво! коли побачив, що супротивник його звалився. Але, відчувши небезпеку власного положення, П. знову став гарною й серцевою людиною: спочатку намагався не налякати подружжя, пізніше постарався з'ясувати правду від медиків, послав до пана просити прощення для власного секунданта, исповедывался, долучився, благословив дитинок, просив не мстити за нього, попрощався із друзями й книжками, перемогал ужаснейшие фізичні мучення й утішав, скільки міг, чоловікові. Він помер в 3-м години по напівдні 28 січн. 1837 г. Його отпевали в придворній стаєнній церкві, після цього А. Усе давно знають те, що й. Тургенєв відвіз його тіло для поховання у Святогорский м-рь, біля Михайловского. Російське інтелігентне суспільство було дуже уражене нежданою загибеллю Пушкіна (див. Борсуків, "Погодин", IV, 44 і слід.); навіть закордоном, у Німеччині й Франції, газети кілька днів були наповнювані подробицями (нерідко надзвичайно фантастичними) про його життя й погибелі. Конкретно відтепер там є ентузіазм до дослідження російської літератури.
Поезія П. так правдива, що про неї не можна одержати ясного поняття, не довідавшись його, як людину.