З махового пір'я саме довгувате - 2-ое. С. у числі близько 30 видів всепоширені по всій землі, крім островів південної півкулі. Усе С. ведуть схожий стиль життя, вони все ставляться до звичайних хижаків і полюють тільки за птахами, що летять. Ю. В.
Орли розділяються в соколиному полюванні на три основної групи: 1) на величезні С., 2) на С. середніх і 3) на малі С.; заголовок "сокіл" означало в російському полюванні тільки самку першої групи, а самців називали "челигами сокольими" ( як і вообщем самців усіх ловчих птахів називали "челигами", "чегдиками" або "чоглоками", доповнюючи визначення видовими найменуваннями); середніх З. називали "черняями", а найменших або малих - "копцами". Представником соколів першої групи служить наш звичайний або мандрівний С. (F. peregrinus, communis), час від часу іменований сапсаном. До середньої групи ставиться черняй (F. Eleonorae), а до крайньої куприк (F. subbuteo) і дербник . Усі вообщем С. належать до ловчих птахів найвищого польоту. С. Б. Сократ - представляє центральну фігуру в грецькій філософії; його життя, що узгодився з його навчанням, заслуговує того ж уваги, як і його філософія. Незважаючи на те, що С. є особою повністю звичайним і, очевидно, точно охарактеризованим, думки на нього, на його життя й навчання різняться величезним різноманіттям. Відбувається це від того, що С. сам нічого не писав, чому ми про його навчання й про його цілях довідаємося із других рук, із джерел, незгодних меж собою в поглядах на роль, зіграну С. Джерела для біографії й навчання С. наступні: Діалоги Платона, "Мемуари" Ксенофонта, твору Аристотеля, глава про Сократа в Диогена Лаэрийского, Плутарх " Про Демона С." і ін. Із цих джерел Платон і Ксенофонт, більш принципові, значно розповзаються в поглядах на С. Ксенофонт намагається віддати фотографічно вірний знімок з виду філософа, але в реальності, можливо, принижує С., Платон ідеалізує його й вносить у його вуста ідеї, що належать самому Платону. Говорять, що С., слухаючи читання діалогу юного Платона, воскрикнул: "скільки цей хлопець набрехав на мене!" Вопросец про те, якому джерелу слід найбільше довірятися при зображенні С., розглядався нерідко й по-різному вирішувався; крайн, що писав по цьому воду Doring ("Die Lebre des Socrates als sociales Reformsystem", Мюнхен, 1895), вирішує його односторонньо на користь Ксенофонта, на противагу погляду Шлейермахера; із сиим можна погодитися тільки як вопросец іде про зовнішній вид філософа і його навчання; самий же дух сократической філософії, поза сумнівом, краще схоплений у діалогах Платона; дослідник повинен, але, володіти величезним чуттям, щоб, користуючись Платоном, уміти відрізнити Сократовское від Платонівського.
С. (469 - 399) нащадок маловідомого архітектора Софрониска й повивальної бабки Фэнареты, називав себе аутодидактом (autorgov). Батько навчив С. мистецтву ліплення, і потім демонстрували фігури 3-х харит, зроблені С. Читання творів Анаксагора зробило на С. найглибший спогад; спіритуалістичні тенденції Анаксагора відшукали для себе в С.