Ю. В.
Сова лісова (Syrnium aluco) - один з видів неясытей.
Сова ушастая (Asio - рід сов, що відрізняється большенными вушними пучками пір'я, надзвичайно величезним отвором юшка, поперечник якого перевершує поперечник ока, повним лицьовим диском і порівнянне вузеньким чолом. 7 видів, що ставляться до цього роду, всепоширені у всіх зоогеографічних областях, крім австралійської. Треба сказати те, що в Європі Рф зустрічаються два види 1) болотна С. (Asio accipitrinus) з маленькими вушними пучками пір'я, що полягало тільки з 3 - 4 пір'я. Зверху ржавчинного кольору з темними й білуватими поздовжніми плямами, знизу - світліше, з ординарними темно-коричневими стрижневими плямами. Дл. 36 стм. Всепоширена скрізь, крім гарячого пояса. Гніздиться в низьких мокруватих місцях, заурядно по окраїнах боліт. Гніздом служить поглиблення в ґрунті, вистелений час від часу мохами. Кладка - у квітні ( для середньої Рф) - складається з 3 - 6 білосніжних, кулястих яєць. Пищею С. болотн. служать маленькі гризуни, болотні й водяні птаха, комахи й навіть риба. 2) Звичайна ушастая С. (Asio otus) різниться від болотної С. большенными вушними пучками, що полягають із 6 пір'я, найбільш маленьким першим маховим пером (коротше 4-ого) і окраскою. Загальний тон розцвічення - той же, але чорні плями верхньої сторони тіла не з'єднуються в поздовжні смуги, як у болотної С., а стрижневі плями на нижній стороні тіла витягнуті в поперечному напрямку, так що в загальному утворюють 4 - 6 досить ясних поперечних смуг. Розміри тіла ті ж або деяким менше. Обыкнов. ушастая С. тримається тільки в лісах, воліючи хвойний ліс чорноліссю, тому що отут вона найменш видна по власному розцвіченню. Область її гніздування обымает Європу й сівба. Азію; зимує - у сівбу. Африці. Гніздиться більшою мірою в дуплах. Кладка ( наприкінці березня й квітня) заурядно з 4 - 5 кулястих білосніжних яєць. Головну їжу її становлять маленькі гризуни, більшою мірою миші й полівки, також комахи, під час гніздування - і птаха. Ю. В.
Згодні звуки (лат. consonantes). - Ходяче визначення, успадковане ще із прадавньої граматичної теорії й виражене в латинському терміні, що одержав у перекладі загальне вживання в різних новоєвропейських народів (рос. згодний, ньому. Mitlaut, фр. consonne, польск. spolgloska і т.д.), говорить, що С. звуками йменуються ті звуки людської мови, які не можуть утворювати самостійних складів, поза комбінаціями з так іменованими гласними звуками. Шкільна граматика до цього часу неприклонно повторює це визначення, здавна вже зовсім здане в архів науковим мовознавством. Незліченні факти з життя різних мов самим категоричним образом спростовують наведене визначення, указуючи на існування складотворних С. або сонантів, здатних носити на для себе складовий наголос поза комбінаціями із гласними звуками. Таким образом не тільки лише з логічної точки зору даний термін є невірним, тому що націлює увагу на ознаку повністю випадковий (уживання звуку при слогообразовании), але й практично не відповідає реальності.