Подробиці див. у книжці Н. І. Черняева, "Капітанська дочка, історико-критичний етюд", М., 1897). Простота й правдивість тону й інтриги, реалізм вдач і картин, вузький доброзичливий гумор не були оцінені по гідності сучасниками П., але на майбутні долі російського історичного роману "Капітанська дочка" мала величезний і доброчинний вплив. Залишаючись сьогоденням і неодмінно правдивим художником, П. свідомо заступається за принижених і ображених; "бузувірові" Пугачову він привласнює добре серденько, а героїнею, восстановительницей правди, робить зовсім ординарну й соромливу даму, яка 2-ух слів сказати не вміє, але інстинктом і щиросердністю підмінює сяйво мозку й силу вдачі "Капит. Дочка" більш колоритний прояв того повороту у творчість П., який відчувається вже опосля 1830 г. і який сам поет іменує оспівуванням милосердя й закликом милості до занепалих ("Монумент").
Ще в 1832 г. він замислив повість "Марія Шонинг", у базі якої лежала історія дівиці й удови, страчених за надумане гріх. Від повісті збереглися лише два вихідні листи, коли й смиренна героїня, і її подруга ще не встигнули випробувати всіх жахів потреби й запеклих законів, але вже почалася війна меж злощасною сиротою й безсердечним суспільством. Не можна не визнати кревного споріднення меж Марією Шонинг і Машей "Капит. дочки". Із сиим поворотом збігається запопадливість поета до зображення сучасного суспільства, " як воно є": в 1835 г. П. обмірковував роман "Російський Пельгам", до якого надихнув його юнацький соц роман Бульвера: "Пельгам або пригоди джентльмена". В обох збережених планах П. герой очищається від власного легкодумства стражданням і тим, що вважається в очах суспільства падінням (він посиживает у кутузке за обвинуваченням у карному злодіянні); лиходія роману П. охарактеризовывает словами tres comme il faut. Але цей поворот не встигнув закінчитися й виразитися в зрілих і закінчених художніх роботах: деньки П. були полічені. У петербурзькому большенном світлі, куди П. вступив опосля весілля, він і дружина його були "у моді": дружина - за красу й добірність манер, він - за розум і талант. Але їх не обожнювали й охоче поширювали про їхній самий отрутні плітки. Навіть смиренна Наталя Миколаївна збуджувала злу заздрість і інсинуації (див. лист П. до П. А. Осиповой, №435); ще посильнее терпіти не могли самого П., що прошедшее який інші знаходили незрозумілим, а інші - прямо страшним, і вдача якого, і до цього, що не відрізнявся стриманістю, зараз, під впливом млосного й нерідко невірного положення (він був повинен представлятися багатше, чим був у реальності), бував різань до крайності. Його брутальне самолюбство, його злі властивості, якісь його вірші ("Мій родовід", "На лікування Лукулла" та ін.) збуджували до нього приховану, але непримиренну злість надзвичайно впливових і спритних людей, уміло, що роздмухували загальне до нього недоброжелательство. Необхідно підкреслити те, що п. відчував його на кожному кроці, дратувався ним і нерідко сам знаходив варіанта зірвати на кому-небудь своє обурення, щоб нагнати жах на інших.