Саме слово - sunodoi, по-російському - С., полатыни concilium, звідси concile, Concilien та ін., значить шлях, по якому вкупі приходять до одній меті. В історії християнської церкви різняться дві головні категорії С.: всесвітні й помісні. Така відмінність і поділ у дійсний час ухвалюється церквами православною, римско-католическою, армяногрегорианскою й ін.; але кожна із цих церков визнає неоднакове число С. зі значенням всесвітніх, і не все С., що визнаються такими в якийсь із них, ухвалюються із цим же значенням в інших церквах. Помісними ( topicai sunodoi ) або особистими (S. particulares) С. у православних, католицькою-католицькій-римсько-католицької, армяногрегорианской і в інших давно наявних вост. церквах йменуються збори єпископів і інших ієрархів який-небудь однієї місцевої, самостійної (автокефальної) або вероисповедной церкви, або якої-небудь певної її області (країни, країни, місцевості, провінції), що складаються для дозволу вопросцев і справ, що виникають у її границях відносно віровчення, будуючи, керування й дисципліни. Розподіл всесвітньої християнської церкви на помісні й вероисповедные, а рівно кожної помісної й вероисповедной церкви на області, відбувалося в історії за умовами часу, місця й подій політичному, народному й релігійному життя населення християнського й різноманітилося в різних країнах миру й у різні часи; разом з тем різноманітилися й форми пристрою й керування окремих церков і церковних областей і їх установ. С. або синоди, як церковні установи, утримувалися в ладі помісних і вероисповедных церков, але не в схожому виді, піддаючись у різних країнах і церквах і в різні часи у власних особистих заголовках, в організації, у значенні й обсязі ведення різним видозмінам, але зі збереженням початку колегіальності. Чому у всесвітній. християнської церкви, як і в кожної помісної православної й кожної вероисповедной церкви, С. мають свою історію, початковим початком якої служить законодавство всесвітньої церкви перших 9 століть християнства. С. йменуються по городках, у яких вони відбувалися (антиохийский, сардикийский, арелатский, столичний, базельський і т.п.), по географічному положенню церков, представники яких у них брали участь (С. східної црк., західної црк.), по заголовках церков, у лад яких вони входили (С. константинопольської церкви, антиохийской, римської, карфагенской і т.п. ), по іменам держав, де збиралися (іспанські, малоазійські), по народностях (С. російської, сербської, румунської церков), по сповіданнях (С. православної, католицькою-католицькій-римсько-католицької, армяно-грегорианской, лютеранської церков), по титулах голів або церковних установ (митрополитанские, патріарші, обласні, монастирські, єпархіальні), по составу членів (архієрейські, церковний^-церковні-народно-церковні, змішані), по їхнім числу (величні, малі, величезні, найменші), по тривалості (тимчасові, незмінні). Мало хто знає те, що в старій Рф були тимчасові С., що називалися по городках, де збиралися (київські, московські); в XVII в.