Сейми проходили бурхливо, нерідко були, що зривається, королеві доводився час від часу слухати самі образливі мови; чулося звучне ремство на царицю, яка, користуючись своїм необмеженим впливом на чоловіка, роздавала різні посади за засоби. До довершення всього з'явився розбрат і в царській родині: С. обожнював найбільш інших старшого нащадка Якова, до якого не розміщена була Марія-Казимира. Усе це збільшувало мучення короля (С. кілька років мучився подагрою й кам'яної захворюванням): він падав духом і ставився зі зробленою байдужістю до муніципальних справ. Мозок. 17 Червня 1696 г. По відкликанню сучасників, особистість С. представляється в симпатичному світлі: він був доступний, привітний і ласкавий з нижчими, поважав науку й освіта. Блискучий воєначальник, він не володів муніципальним розумом: перемоги його не принесли Польщі вигоди. Зробивши настільки не мало для слави власної батьківщини, С. у той же час нічого не зробив для його корисності.
Література. Salvandy, "Histoire de Jean S." (П, 1827); Coyer, "Histoire de Jean S." (Амстердам, 1761); "Archivum francuskie do Jana III" (Wyd. Walizewski, Краків, 1879); Vanderlinde, "Vita et res gestae Joannis S." (Амстерд., 1685); Szajnocha, "Opowiadanie про Janie III"; "Listy krola Jana III pisane do krolowey Maryi-Kazimiry w ciagu wyprawy pod Wieden w r. 1683" (Wyd. prz. Raczynskiego, Варш., 1824); "Acta Jana S." (Wyd. Kluczycki, 1880); "Bibl. Myszkowskich. Listy Jana III" (Wyd. Helcel, 1862). К. Ч.
Собори церковні (синоди, sunodoi, concilia) - у широкому змісті так йменуються збори представників церкви для обговорення й дозволу вопросцев і справ віровчення, релігійно-моральному життя, пристрою, керування й дисципліни вероисповедных християнських суспільств. У праві кожної християнської вероисповедной церкви в поняття про С. вносяться особливі особливі ознаки, що вказують на особистий його состав і розмір відомства. Так, у православній і армяно-грегорианской церквах соборами в чіткому змісті називаються збори пастирів і вчителів церкви, що складаються, згідно із церковними правилами й законам країни, для твердження істин віри, для благоучреждения справ церковних, для встановлення, підтримки й розвитку порядку й дисципліни в церкві; у римсько-католицькій - соборами єпископів, прелатів і медиків під головуванням митрополита, примаса й патріарха, або тата, або уповноважених від нього - для регулювання справ віри, релігійної життя й дисципліни; у протестантських церквах - збори пасторів і представників від громад церковних і уряду для нарад по вопросцам релігії й церковного життя. Синоди або собори існували в церкві за всіх часів або у вигляді тимчасових зборів, або - у якихось самостійних церквах - у формі незмінних установ. Вони є й у дійсний час у різних країнах і вероисповедных церквах. Підстава для існування в ладі церкви соборів полягають у віровченні основоположника церкви (Матф. XVIII, 18, 15 - 20; Иоан. XVII, 17, 21 - 26), у прикладі апостолів, що становили собор у Єрусалимі (Деян. гл. XV), у природі церкви, як вероисповедного суспільства, у принципах історичного розвитку пристрою церкви, і в тому, що майже всі вопросцы, що виникають посередині членів церкви з релігійних вірувань, не можуть бути по іншому дозволені, як за посередництвом С.