Саме-Собою зрозуміло, по основній ідеї, що противополагавшей особисті інтереси - загальним, муніципальним, малеханького, слабенької людину з його особистим щастям - жахливій силі, символізованої в мідному гігантові, особистість потерпілого не зобов'язано висуватися вперед; досить 1-го натяку на колишню славу його протцов. Ідею вступу П. побрав зі статті Батюшкова: "Прогулянка в академію мистецтв". Ідея зробити зі скульптури Фальконета палладиум Петербурга прийшла поетові, мовлять, під впливом розповіді гр. М. Ю. Вьельгорского про бачення, повідомлений Олександру I в 1812 г. кн. А. Н. Голіциним. По достовірному переказу (див. кн. П. П. В'яземського, "П. по документах Остаф. Архіву", Спб., 1880, стор. 77), у початковому тексті був надзвичайно потужний монолог Євгенія проти петровської реформи, що зараз исчезнувший. "Мідний Наїзник" не був пропущений цензурою (напеч. по погибелі П. в "Збрешемо.", т. V), що несприятливо відгукнулося на справах П. (див. п. № 358). ДО, як ми звикли говорити, тому ж 1833 г. ставляться казки: " Про мертву царівну" і " Про золотом петушке", поза сумнівом засновані на старенькых записах П., і поема "Анджело" - переробка п'єси Шекспіра "Захід за захід", у якій П., зрозуміло, зачарував психічний вопросец, як нетерпимість до пороків інших може вживатися зі своїм падінням. Зрештою, до того ж 1833 г. ставиться й крайня редакція найглибшої по ідеї й дивовижно-прекрасної по виконанню, але доведеної лише до половини поеми "Галуб". Вона задумана впору подорожі по Кавказі в 1829 г. і, судячи з обом програмкам, до нас, що дійшли, зобов'язана була зображувати героя Тазита свідомим носієм ідеї християнської любові й готовності на мучення. "Галуб" - одне з більших вказівок на властиве П. у цей час искреннее й потужне релігійне почуття. Наприкінці 1833 г. П. подарований камер-юнкером, а в березні 1834 г. йому дано 20000 руб. на друкування "Історії Пугачевского заколоту". Незважаючи на це, П. стає усе складніше й складніше жити в Петербургові: власний річний бюджет він обчислює в 30000 руб., а доходи його дуже непевні. До того ж справи його батьків були так заплутані, що він примушений був побрати їх на себе, після цього й батько, і брат звертаються до нього за засобами, як у свою скриню. Малюсіньке придворне звання, що примушує його, разом з молодиками з найкращих прізвищ, бувати на всіх торжествах, доставляє йому багато противних минути й уколів його чутливого самолюбства. У літню пору 1834 г., змушений залишитися в Петербургові через роботу й відпустивши родину в село, до рідних подружжя, він пише їй: "Я не був повинен вступати на службу й, що ще ужаснее, оповити себе валютними обов'язками... Необхідно відзначити те, що залежність, яку накладаємо на себе із честолюбства або з нестатку, принижує нас. Зараз вони дивляться на мене, як на холопа, з яким можна їм надходити, як їм завгодно" (№ 387). Скоро після чого, роздратований поруч маленьких проблем, П. подав у відставку; але Жуковській і інші доброзичливці поквапилися його "образумить", а пан обвинуватив його в невдячності, так що він був повинен побрати своє прохання назад, з виявленням найглибшого каяття.