. —лучевского", —пб., 1900) ≥ т.д.; але значима частина журнал≥стики ставитьс¤ до —. холодно, а негайно й саркастично. ѕри присудженн≥ в 1899 г. ѕушк≥нських прем≥й Ќ. ј.  отл¤ревский, ¤кому II отд. академ≥њ наук доручило розб≥р в≥рш≥в —., висловивс¤ за призначенн¤ маститому поетов≥ заслуги 1-го розр¤ду - повноњ прем≥њ, але б≥льша частина голос≥в ухвалило обмежитис¤ знатним в≥дкликанн¤м. Ќеоднаковому в≥дношенню критики до —. повн≥стю в≥дпов≥даЇ опукл≥сть поетичних плюс≥в його в≥рш≥в. Ќ≥ в 1-го з наших поет≥в з ≥менуванн¤м немаЇ такоњ к≥лькост≥ слабеньких в≥рш≥в. Ќедол≥ки доход¤ть негайно до курйоз≥в (хор у м≥стер≥њ "Ёлоа", що починаЇтьс¤ словами: "Ѕула коза й у д≥виц¤х залишилас¤"; уведенн¤ в рос≥йську мову французького апострофа - "ѕрогулюютьс¤ вуха настр'жа й мн. ≥н.). —амий в≥рш —лучевского, спочатку його д≥¤льност≥ голосний ≥ прекрасний, з роками став важкий ≥ незграбний, в ≥ндив≥дуальност≥ у в≥ршах нап≥вгумористичноњ й викривальноњ вдач≥, (напр. " ≤з щоденника однобокоњ людини"). ” в≥ршах ≥ поемах маг≥чноњ вдач≥ ("Ёлоа" ≥ ≥н.) символ≥зм ≥ абстрагован≥сть переб≥гають час в≥д часу в незрозум≥л≥сть. јле разом з тем, у —. Ї безперечн≥ й неаби¤к≥ плюси. 1-ое м≥сце в р¤д≥ њх займаЇ повна самост≥йн≥сть. ” —. практично немаЇ пересп≥в≥в; усе, що в≥н пише, маЇ в≥дбиток своЇњ його духовного житт¤. ¬≥ршем, поставленим на чол≥ збор≥в його твор≥в, в≥н сам ≥менуЇ себе поетом "невловимого", ¤ке "порию вловиме". ќтут в≥н, у б≥льш усп≥шн≥ ≥з власних "дум", пригадуЇ “ютчева. ¬≥н в≥дшукуЇ в "земному утвор≥" "види незрим≥, ока неприм≥тн≥, чудеса, що твор¤ть"; в≥н переконаний, що "не все в природ≥ числа й пањ, мир емоц≥й не раб закон≥в т¤готень¤, ≥ в мр≥њ закони Ї своњ". ÷е даЇ йому в найкращ≥ моменти творчост≥, ¤к люди звикли виражатис¤, справжню внутр≥шню волю й п≥дн≥маЇ на величезну висоту його л≥ричний настр≥й. ” р¤д≥ л≥ричних в≥рш≥в —. видаютьс¤ крайн≥ за часом добутку його музи
- "ѕ≥сн≥ з куточка", варт≥ уваги по св≥жост≥ почутт¤ й бадьорост≥ духу, що черпаЇ свою бадьор≥сть конкретно в тому, що "житт¤ пройшло", що поет "н≥ до чого зараз непридатний", що "темр¤ва" "своЇю могутн≥стю запеклим" його не в силах розтрощити, що "св≥тлом внутр≥шн≥м, найглибшим" в≥н може "сам дл¤ себе св≥тити".
—. ¬енгеров.
—люди (м≥нер.) - сиим ≥менуванн¤м ≥менують групу м≥нерал≥в, що характеризуЇтьс¤ незвичайно совершенною спайн≥стю: —. просто д≥л¤тьс¤ на дуже тонк≥ листочки. ѕружн≥сть ≥ пружн≥сть розр≥зн¤ють њх в≥д ≥нших м≥нерал≥в, схожих по спайност≥ ≥з —., ¤к напр. г≥пс, хлорити. “верд≥сть —. ерундова 2 - 3; уд. вага 2,7 - 3.  ол≥р дуже р≥зний. Ѕ≥льш≥ кристали дуже нер≥дк≥, але гран≥ утворен≥ незовс≥м, що заважаЇ ч≥ткому визначенню кут≥в меж ними. ¬≥д того кристал≥чна система —. спочатку була визначена некоректно. «агальний вид кристал≥в наближаЇтьс¤ до ромб≥чноњ або гексагональн≥й систем≥, до ¤ких —. ≥ були относимы. „≥тк≥ оптичн≥ досл≥дженн¤ ви¤вили, що все —. належать одноклиномерной систем≥. ¬ ус≥х —. площина оптичних осей практично перпендикул¤рна до площини спайност≥, що йде паралельно третьому (основному) пинакоиду [001].