В 1827 г. у Парижу вийшла маленька книга: "La Guzla ou choix de poesies illyriques, recueillies dans la Dalmalie eic.". Укладач її, Мериме, заявивши у вступі про власне близьке знайомство з мовою иллирийских слов'ян і з їхніми бардами й розповівши біографію 1-го співака, Маглановича, віддав життєвий переклад 29 його пісень. Почуваючи коливання в їхній безперечній дійсності, П. побрав з них усього 11, ну й із числа тих 4 переклав штучним розміром з римами, і до них додав 2 пісні, переведені їм самим зі зборів Вука ("Соловей", "Сестра й брати"), дві складені їм у тоні справжніх (" Про Жоры Чорному" і "Воєвода Милош") і одну ("Яныш Королевич") складену на підставі югославянского сказання. Збираючись друкувати їх, він через Соболевського звернувся до Мериме із просьбою пояснити, "на чому заснований винахід странноватых цих пісень". У відповіді власному (напечат. П. при виданні "Пісень" в IV т. "Стихотв.") Мериме переконував, начебто при складанні книги він управлявся лише брошюркой консула в Банъялуке, що знав по-славянски так само не досить, як він сам, так однієї главою з итальян. "Подорожі в Далмацію" Фортиса (1774 г.). Теж повторив він при 2-м изд. "Гузлы", в 1840 г. По суті, Мериме більше містифікував публіку в 2-м виданні, чому в 1-м: він у ранешном дитинстві провів пари років у Далмації, де батько його полягав при маршалові Мармоне, ну й при складанні "Гузлы" мав більше посібників, чим переконував в 1885 і 1840 рр. У всякому разі Пушкін як при вибори так і при обробці його пісень показав найрідше поетичне чуття й усвідомлення духу державної слов'янської поезії. Сюжетом пісні "Яныш Королевич" П. користувався для "Русалки", над якою він працював у ту ж зиму 1832-33 г. (почав він її ще раніше - ще в 1828 г.), може бути готовлячи її як лібрето для опери А. Н. Есаулова; до прикрості, ця чудова народна драма залишилася недоконченною. Це вищий пункт, якого достигнул Пушкін в уменье примирити вікова національна творчість із особистим, з'єднати казкову фантастику й первісний ліризм із іронією положень і глибоко людяною думкою. Про так наз. Зуевском закінченні "Русалки" (написане в "Російському Архіві" 1897 г,. № 3) див. ст. Ф. Е. Корша в "Звісток Отд. Російської мови й словесності" (1898 г., III, кн. 3). У цю другу зиму власного петербурзького життя П. по колишньому счастливь любов'ю до дружини, але далеченько незадоволений положенням власних справ. 23 февр. 1883 г. він пише Нащокину: "Життя моя в Петербургові ні те, ні рє. Турботи заважають мені нудьгувати. Але немає в мене дозвілля, вільному холостому життя, потрібної для письменника. Кружляюся у світлі; дружина моя в большенный моді; усе це просить засобів, засоби дістаються мені через мої праці, а праці вимагають самоти". Літо 1833 г. П. жив на дачі на Темній річці, звідки раз у день прогулювався в архіви працювати над ерою пугачовщини, маючи у виді відразу й історичний нарис, і роман (майбутню "Капітанську дочку"). У серпні він випросив для себе двомісячна відпустка, щоб оглянути край, де розігралася пугачовщина, побував у Казані, Симбірську, Оренбургові, Уральську й близько 11/2 місяців провів у Болдіні, де упорядкував "Записки про Пугачова", перевів 2 балади Міцкевича, обробив найкращу із власних казок - " Про рибалку й рибці" - і написав поему"Мідний Наїзник", яка сначало зобов'язана була становити одне ціле з "Родоводу мого героя", але пізніше, без сумніву до власної вигоди, відділилася від неї.