Наприкінці С. друкується "учительное звістка" священикові й диакону на тяжкі, несподівані й вообщем здивовані випадки, здатні з'явитися неждано під час богослужіння. У російській церкві С. був одною з перших книжок богослужбових. Найдавніші наші С. не постійно були згодні меж собою. Сиим було викликане виправлення С. на соборі 1665 г. Виправлення тривало й пізніше, і полягало приемущественно в зміні словосочинения й у підміні слів найменш уживаних найбільш уживаними.
С. архієрейський. Тому що кожний архієрей на чиненій їм літургії може робити характерні тільки йому священнодійства (присвяти в церковні ступені, освячення антиминса й т.п.), те є особлива книжка, у якій до основного змісту С. загального приєднуються молитвословия, не наявні в інших богослужбових книжках, чому цей С. йменується також "бюрократ архієрейського священнослужения".
Слух - С. є особлива функція вуха, порушувана коливними тілами в навколишньому середовищі - повітрі або воді. У слуховом апарату ми маємо справу з нервом спеціального почуття - слуховым нервом; з кінцевими органами, адаптованими до сприйняття звукових коливань, розташованими у внутрішньому вусі, тобто в лабіринті. Це Кортиев орган у равлику й епітеліальні пристосування з maculae і cristae acusticae напередодні й ампулах напівкружних каналів і, зрештою, з допоміжним апаратом, що підсилюють корисність цього органа почуття - це вушна раковина, зовнішній слуховой прохід, барабанна перетинка із системою слуховых кісточок і керуючих ними мускул. Стовбур слухового нерва не здатний збуджуватися звуковими коливаннями повітря або води й для цього оснащений периферичними нервовими закінченнями у внутрішньому вусі, що сприймають ці коливання, що й переводять їх у форму порушення слухового нерва; та й це не повело б ні до чого, якщо б слуховой нерв не доводив цього порушення до особливих слуховых центрів мозку, де воно перероблялося б у форму слухового почуття. Суть вопросца лежить як випливає в діях, що протікають у периферичній і центральній частині органа С. Вопросец про фізіологію С. зосереджується на функціях периферичного слухового апарата, самі ініціативні частини якого лежать у глибині, у шарі ендолімфи, під охороною кісткових частин підстави черепа. Звукові хвилі можуть досягати ендолімфи лабіринту або методом прямого проведення через черепні кості, або через особливі для цього провідні шляхи слухового апарата, а конкретно через барабанну перетинку з її придатками. Усе знають те, що до таких придатків ставляться зовнішнє вухо з вушною раковиною й зовнішнім слуховым проходом, що проводять звукові коливання повітря до барабанної перетинки й середнє вухо, із системою С. кісточок, що передають тремтіння барабанної перетинки ендолімфі лабіринту.
Вушна раковина збирає звукові хвилі й направляє їх у зовнішній слуховой прохід. У людини ні форма вушної раковини, ні порівняльна нерухомість її не дозволяють їй гратися роль збірної вирви й вона має тільки значення у визначенні напрямку звуків. Ще більше фізіологічне значення має зовнішній слуховой прохід; він передає звуки до барабанної перетинки через ув'язнений у ньому стовп повітря й не вважаючи того через свої хрящові й кістяні стіни проводить звукові коливання до костей черепа й через них до ендолімфи лабіринту.