Після повернення до Москви, П. "злагодив з тещею" і новітній 1831 г. зустрів у надзвичайно бадьоренькому стані духу; навіть "Борис Годунов" якийсь час веселив його своїм фуррором. 19 січня він одержав звістку про погибель Дельвига; "спробуємо бути живі", пише він Плетньову, і як начебто скоро примиряється зі смутною необхідністю - але вдова й брати його покійного товариша навічно залишаються предметом його ініціативної дбайливості. 18 лютого відбулося весілля П. "Я одружений і щасливий", пише він Плетньову 24 февр. "Одне бажання моє, щоб нічого в житті моєї не змінювалося; найкращого не дочекаюся. Цей стан для мене так ново, що, здається, я переродився". До цього періоду столичного життя П. ставиться його зближення з більш суворим з його літературних супротивників, Надєждіним, в "Телескопі" якого за цей рік П. розташував дві полемічні статті: "Торжество дружби" і " Кілька слів про мізинець г. Булгарина", за підписом Феофилакта Косичкина (він почав прибігати до прози, замісце епіграм, ще з 1829 г. у з більшою систематичністю й останнім захопленням продовжував це в "Літературній Газеті" Дельвига);ці статті - верх отрутної дотепності, найрідше з'єднання вузької й злої драматичності з різкою хльосткістю. Згідно із завчасно написаним планом (у якому не останню роль гралося бажання бути подалі від тещі), П. у травні рухається в С.Петербург, звідки негайно переселяється на дачу в Царське Село. Там Пушкін залишався безвиїзно до кінця жовтня, відділений від Петербурга холерою й карантинами, але в суспільстві Жуковського.
Незважаючи на негарний стан власних грошових справ ( про яких зараз П. клопоче ще більше, чим до цього), поет продовжує бути у вдоволеному настрої, що надзвичайно сприятливо відбивається на його творчості. Видаясь практично раз у день із Жуковським (третім у їхній бесіді нерідко бував молодий Гоголь, тільки-тільки введений у їхнє суспільство, але прийнятий по-братерському). - П. вступив з ним, якимось образом, у суперництво на поприще обробки казок: написав "Казку про царя Салтане" (сюжет який займав його ще в Кишиневу) і жартівливу казку про попке й працівника його Балді (римованою прозою, на подобу підписів під лубочними картинами) - і ні для, як більша частина з нас постійно говорить, кого не був сумніву, що він знову здолав власного вчителя яскравістю й життєвістю образів. П. іде рука про руку з Жуковським (а через нього й із двором) у власному відношенні до політичного моменту, який переживала в той час Наша батьківщина, 2 серп. написане "Інсинуаторам Рф", а 5 верес. - "Бородінська річниця" (обоє вірші написані, укупі зі стихотвор. Жуковського, особливої брошюркой). Ще в липні П. ( зрозуміло, заохочений до того вище) через гр. Бенкендорфа виражає бажання бути корисним уряду виданням политическо-літературного журнальчика й просить дозволу працювати в архівах, щоб "виконати давнє бажання написати історію Петра Величного і його спадкоємців до Петра III". На 1-ое його пропозиція поки промовчали, а 2-ое задовольнили в більшій мері, коли він міг надії: його прийняли знову на службу в колегію иностр.