Із цього часу П. для маленького оповідання віршованої форми вже не вживає. Невелику трагедію "Жадібний лицар" П. приписав британському поетові Ченстону, якого, як обґрунтував ще Анненков, на світі не було. Причина такого "підробки" - сімейні мемуари, якими частково користувався поет: батько його нерідко проявляв крайню скнарість (хоча вообщем і був дуже неощадливий) стосовно синів. "Жадібний лицар" - повна драма, з розвитком вдач і катастрофою; по задачці це - найглибше психологічне дослідження, перейняте людяною думкою пробудження "милості до занепалих";, що скалічила сильну душу барона пристрасть, що розвився на ґрунті песимізму й честолюбства, робить його мучеником - і страждання примиряє з ним. Уявите собі один факт про те, що п'єса: "Моцарт і Сальери в рукописі була озаглавлена "Заздрість" і базована на анекдоті про відносини 2-ух композиторів. Отут теж вирішується важкий психічний вопросец про джерело в розвитку низької пристрасті в потужній душі; попутно в живих видах установлюється відмінність меж генієм і талантом. "Бенкет під час чуми" - ряд сцен, справді переведених із британського ( з п'єси Джона Вильсона - див. VI, 388 "The City of the Plaque", вышедшей в 1816 г.); але пісня Мері й пісня президента, найкращі місця п'єси, складені П. Чотири сцени, що становлять "Кам'яного гостя", утворюють повну драму, що зображує героя народних переказів, іспанського Фауста, з більшою глибиною й людяністю, коли в попередників П. (посібниками для нього служили Мольер і Так-Понте). Поет користувався лише типом Лепорелло й розв'язкою: усе інше
- його власне створення, чудове по життєвості осіб і положень (характеристику див. у Бєлінського). " Близько 30 маленьких віршів", написаних або оброблених у Болдіні, представляють разючий достаток за формою, темам і настрою поета. Пануючий тон - бадьоренький, безжурний (навіть в елегії: "Божевільних років..."); навіть не багато гарні приводи надихають поета до гарних п'єс (особиста полеміка Булгарина - в "Моєму родоводу"). Поруч із сиим обробляються мотиви, нічого загального з моментом, що не мають ("Поетові", "Стамбул", "Вельможі" та ін.), час від часу глибоко смутні (напр. "Витівка"). "Повести Белкина" (укупі з "Літописом села Горохина") - принциповий крок у літературній кар'єрі П. Він з ранешней молодості високо цінував не лише В. Скотта, та й Фильдинга й Стерна. Придивляючись зараз до ходу європейської словесності, він передбачив швидке торжество нравоописательной повести й роману й розв'язав випробувати свої сили, пробуючи різні тони, у постійно залишаючись реалистом. переконаним супротивником романтичних повістей-поем у стилі Бестужева-Марлинского. І дійсно, він надзвичайно дорожив фуррором "повістей", але вкрив своє ім'я, просячи, але, прошептати його Смирдину, щоб він прошептав покупцям. Критика зустріла їх дуже войовничо (навіть і пізніше Бєлінський не привласнював їм значення), але вони розкуповувалися й читалися з насолодою, незважаючи на недбалість обробки, і П., що більше довіряв публіки, коли критиці, порахував досвід удалим.