До нього з'явилися послані від Ляпунова із пропозицією королівської корони, яке він відхилив; коли він приїхав у Москву, йому влаштували саму врочисту зустріч. Усе це збудило до нього найсильнішу заздрість у його ж родичці й особливо в дядьку його Димитрии Івановичі Шуйском, який був повинен поступитися йому основне начальствування над столичним військом, оснащеним під Смоленськ. Не без ведена, здається, і самого царя, вирішено було позбутися С.-Шуйского; на бенкеті у Воротынских дружина Димитрия, як заведено, Шуйского піднесла йому отруту, від якої він і загинув 23 квітня, опосля двотижневих страждань. Правитель повелів поховати його в Архангельськом соборі, але не поруч із королівськими гробницями, а в особливому, новенькому боковий вівтарі. Сучасники практично все мовлять про нього, як про величній людині, і свідчать про його "розум, зрілий не по літах", "силі духу", "привітності", "військовому мистецтві й уменье звертатися з іноземцями". У народі навічно збереглася про нього сама найкраща пам'ять, що й виразилося в декілька дуже всерозповсюджених піснях. Порівн. В. Иконников, "Миша Васильович С.-Шуйский" ("Стара й Новенька Наша батьківщина", 1875, № 5, 6 і 7); М. Воробйов, "Вельможа й воєвода князь Миша Васильович С.-Шуйский" ("Російський Архів", 1889, т. III). В. Р - в.
Скорина (Франциск [Георгій]) - російський учений початку XVI в., медик (д-р лікарських наук), типографщик (у Празі й у Вільні) і перекладач Біблії на російську мову. Народився в Полоцьку, у купецькій родині. Ім'я Франциска він одержав, цілком ймовірно, у краківському інституті. Продовжував утвір у Болоньї. У Празі, в 1517 - 19 рр., С. трудився над друкуванням російських книжок. У Вільні він надрукував церковно-слов'янський Апостол (березень 1525) і церковно-слов'янську "Малу подорожню книжицу" (близько такого ж часу: повна псалтирь, часословец і святцы). Усі видання С. постачені вступами й короткими післямовами. Празькі видання написані в 4-ю частку аркуша, з мініатюрами на біблійні сюжети, із заставками, прекрасними більшими знаками й іншими прикрасами. Виленские видання, в 8-ю частку й в 12-ю, представляють менше прикрас. Шрифти й типографські декорації С. різняться красою й з'єднані з типографськими виданнями Нюрнберга, що славилися в XVI столітті. Несвижские видання 1562 г. носять на для себе сліди впливу шрифтів С., так само як і першодруковані моск. видання 1564 г. Дуже можливо, що він перевів Біблію, як він сам определял. на " російську мову". Переклад цей зберігся в рукописях. а частина його була написана, при цьому якісь книжки залишилися в слов'янський^-слов'янськім-церковно-слов'янському тексті (Псалтирь, Апостол), інші виправлені по чеських першодрукованих біблія, особливо по виданню 1506 г. (Венеція). В XVI і XVII вв. переклади й видання С. відшукали майже всіх наслідувачів. Навіть Острозька Біблія 1581 г., що затвердила церковно-слов'янський текст Біблії в юго-зап. Русі, випливає в якихось місцях праці С. Перекладанням біблійних книжок зі слов'янський^-слов'янського-церковно-слов'янського, чеського й латинського текстів на російську мову С.