Пішки мандруючи по Угорщині, Австрії, і, можливо, по Польщі, Німеччині й Італії, С. знайомився із ученими й здобував новітні зания: так, він досліджував мови латинський, грецький, німецький і єврейський. Вернувшись у Росію, С. зайняв місце вчителя поезії в Переяславле й написав для училища "Керування про поезію", у якому проводив багато нововведень; коли ж переяславський єпископ затребував, щоб С. викладав предмет по старовині, С. не погодився, внаслідок що був звільнений. В 1759 г. С. запрошений на місце вчителя поезії в харківському колегіумі, але, призначений викладати правила доброзвичайності, С., внаслідок якихось думок, виражених їм у вступній лекції й витлумачених у мінливому змісті, був присуджений до відмови від посади (в 1766 г.). Після чого С. величезну частину життя проводив у незмінних мандрах пішки по Слобідській Україні, зупиняючись по дорозі в селянських хатах і відмовляючись від пропонованих йому посад і занять і присвячуючи свій час повчанню людей моральності, як словом, так і своїм способом життя. Треба сказати те, що до цього ж періоду ставиться й складання філософських творів С., які, вообщем, при його житті не були написані. Що стосується значення філософського навчання С., те одні вважають С. містиком і масоном, послідовником мартинистов, інші йменують С. раціоналістом. Передумовою такої розбіжності буде те, що твору С. до крайнього часу не були зібрані; написані були тільки якісь із його трактатів. Лише з виникненням зібрання творів С., виданого проф. Багалеем (Харьк., 1894), з'явилася можливість приступитися до їхнього дослідження. С. - философморалист: він діяв і живим словом, і творами; розуміючи значення західноєвропейської цивілізації, він озброювався проти утилітарного напрямку разумов, що заглушав усі вищі запити духу; відповідь на ці вищі запити він відшукав у Біблії й у старій традиційній філософії, яка охоронила С. як від містицизму, до якого він був схильний по природі, так і від раціоналізму XVIII в. Погляд С. на Біблію представляє собою щось середнє меж чисто ортодоксальним і раціоналістичним її тлумаченням. С. дивився на Біблію, як на поетичний утвір, який ховає правду під зовнішніми видами. Черпаючи філософські ідеї із древнеклассической філософії, С. переробляв їх згідно із власним настроєм і тенденціям. У сфері релігійної С. вів боротьбу проти бездушної обрядовості й зовнішності; він протестував проти вузенького усвідомлення православ'я й християнства. С. не визнавав необхідності чудес, тому що для зания Бога досить природніх джерел, у які він відкриває себе рясно й зрозуміло. На філософію С. дивиться, як на фундамент і центр утвору вообщем: вона є життя духу, незмінне шукання правди. У власній умоглядній філософії С. був під впливом Платона, у якого він запозичив визначення душі, її природи й життя. Виречення Сократа: "довідайся самого себе" С. роз'ясняє в змісті зания власної вищої природи, духу, розуму. Дуалізм, по навчанню С., поширюється не тільки лише на людину, та й на увесь світ: усюди є матерія й форма або думка.