У березні 1877 г. він відряджений був у розпорядження головнокомандуючого армією, призначеної для дій в европ. Туреччині. Новенькими товаришами по службі він був прийнятий дуже недружелюбно. На юного 34літнього генерала дивилися як на вискочку, що добув чини й відмінності легкими перемогами над різним азіатським набродом. Якийсь час С. не одержував ніякого призначення; під час переправи через Дунай він полягав при ген. Треба сказати те, що драгомирові в якості звичайного добровольця, і лише з 2-й половини липня йому стали доручати командування збірними загонами. Швидке узяття Ловчи й бої 30 і 31 серп. під Плевною направили на нього загальна увага, а перехід через Иметлийский перевал Балканов і бій під Шейновым, за яким пішла здача турец. армії Вессельпании (кінець грудня 1877 г.), затвердили за С. звучну й блискучу популярність. У Росію він вернувся, опосля кампанії 1878 г., корпусним командиром, у чині ген.-лейт. і у званні ген.-ад'ютанта. Приступившись до мирних занять, він повів справу виховання довірених йому військ в обстановці, близько придатної до умов, як багато думають, військовому життя; при всім цьому переважна увага він направляв на практичну сторону справи, особливо на розвиток витривалості й хвацькості кінноти. Крайнім і самим чудовим подвигом С. було завоювання Ойкав-Теке, за яке він зроблений у генерали від інфантерії й одержав орден св. Жору 2-й ст. Після повернення з даної для нас експедиції, С. провів кілька місяців за кордоном. 12 січн. 1882 г. він вимовив перед офіцерами, тими, що зібралися святкувати річницю узяття Геок-Тепе, мова, що наробила у свій час багато шуму: у ній вказувалося на придушення, що претерпеваемые єдиновірними нам слов'янами. Мова ц, що мала різке політичне розцвічення, викликала потужне роздратування в Німеччині й Австрії. Коли С., опосля того, був у Парижу й тамтешні студенти-серби піднесли йому, за вищезгадану мову, вдячну адреску, він відповідав їм тільки декількома словами, але дуже задористого вдачі, при цьому ще яскравіше виразив свої політичні ідеї й указував на супротивників слов'янства. Мова ц, що викликала цілу буру в пресі, повела до того, що С. був викликаний через границю раніше закінчення строку його відпустки. У ніч на 26 червня 1882 г., С. перебуваючи в Москві, раптово загинув.
Имп. Олександр III, бажаючи, щоб військові доблесті зв'язували військо й флот загальними пам'ятаннями, повелів корвет "Витязь" надалі називати "Скобелєв".
Сковорода (Григорій Савович, 1722 - 94) - український філософ, нащадок звичайного козака; навчався в київській духовній академії, а пізніше був висланий у Спб. у придворну вокальну капелу; в 1744 г. одержав звільнення від посади півчого, зі званням придворного уставщика, і залишився в Києву продовжувати навчання в академії, але, не маючи розташування до духовного звання, прикинувся божевільним, внаслідок що був виключений з бурси. Бажаючи заповнити свої зания, С. розв'язав побувати за кордоном, куди й відправився в якості церковника при генералові Вишневському.