6-ая глава ("Двобій"), що представляє розв'язку драми, не зробила критиків розумніше. Глава 7-ая ("Москва") написана під столичними враженнями; вона з'явилася в 1830 г., коли П. мав уже власний орган, стояв на чолі літературної партії й безжалісно розправлявся із супротивниками, які із власної сторони намагалися його принизити всіма заходами (див. Борсуків, "Погодин", III, 15, 25 і ін.). Зараз у Болдіні, не піднятий, але стомлений безпринципністю боротьби, поет квапиться розстатися з героїнею й героєм, залишивши крайнього начебто б на середині актуального шляху. Неослабний ентузіазм публіки, меж іншим, наочно виразився в тому, що для дуже звичайний і природньої розв'язки в долі героїні негайно почали приискивать живі оригінали (див. "Мемуари"Францевой, "Історичний Вісник", 1883, травень, і В. А. Тімірязєва, "Історичний Вісник", 1896, червень, стор. 977). І сейчас. дуже важко віддати оцінку роману П., подивитися на нього з боку: ми так зріднилися з його діючими особами, що вони нам представляються живими й близькими. Ми лише можемо зіставляти їх з іншими створеннями такого ж поета. По вдачі героя й по основній задачці, вираженій у сюжеті, "Євгеній Онєгін" ближче всього до "Циган"; Онєгін той же Алеко, лише реалізований, присвячений до повсякденної реальності великоросійського дворянського побуту. Задачка поета - відтворити його з усіма його гарними й дурними сторонами, - а тому що крайні виявляються надзвичайно істотними, то розвінчати його (не щадячи в ньому й самого себе), зберігши, але, духовне до нього роль, що спостерігає; розвінчання робиться засобом вказівки його "літературних джерел" ("Иль маскою щегольнет інший"; "Москвич у Гарольдовом плащі, вуж не чи пародія він?"), а роль зберігається за ним тому, що він все-таки краще й морально крупніше навколишніх його, і тому; що тяготиться він безцільністю існування й поруч примушених глупостей. Як Алеко виявляється неспроможним при порівнянні із близькими до природи дикунами, так Онєгін неспроможний при порівнянні зі звичайний, але морально здоровішою сільською жінкою. Створення поетичного типу даної дівиці - велична нагорода. П., що мала принципове історичне значення; звідси тургеневские дами й дами "Війни й Миру", частково й пізніша запопадливість російських дам до подвигу. У загальному "Євгеній Онєгін" - повне й вірне програвання напівкультурному життя російського дворянства тих пор, у всіх її різних областях і колерах. "Повість, писана октавами", "Будиночок у Коломне": це "іграшка, виготовлена рукою величного майстра" (Бєлінський) середньовічні фабльо, що нагадує, джерела "казок" Лафонтена. У базі її, судячи з місця діяння, лежить смішна розповідь із юнацьких років П. Хоча П. у теорії й відторгався мету в поезії, але таку безцільну витівку він наважився видати лише анонімно. В історико-літературному відношенні важливіше самої повісті її введення, що представляє щось небачене в історії поетичної форми. Це таке вміле жонглювання розміром і голосної рифмою, що після чого або в повсякденній мові проза зобов'язана була замінитися віршами, або в літературній розповіді вірші повинні були поступитися місцем живий життєвої мови.