хепру, а хепру також означає "бути, існувати"). С. носилися живими й клали в труну мертвим. Крайні одержували також особливі С. величезних розмірів, які влагались усередину мумій, замісце вийнятого серця; на зворотному боці їх писалися чарівні тексти, особливо 30 глава Книжки Мертв, що переконувала серденько не свідчити проти покійного на загробному суді. С. нерідко зображують як тіло жука без лапок, ще частіше - лише вищу частину його; нижня представляє гладкий овал, на якому вирізувалися імена або зображення богів, священних емблем і т.п. С. з іменами особистих осіб служили большею частиною печатками. Зрештою, існували величезні С., на плоскій стороні яких царюй поміщали написи про видатні події власного життя; подібні, так наз. історичні С. дійшли до нас у значимій кількості від Аменхотепа III, що відзначав на їхні свої полювання й подружні союзи. С. з іменами царів мають принципове значення для датування й для судження про відносну популярність і тривалості царювання. Час від часу на С. містилися зображення, а також маленькі написи повчальної вдачі. У старому королівстві С. не були, здається, у вживанні; усі відомі екземпляри з іменами царів цього часу - пізніші підробки. У середньому королівстві С. робляться большею частиною з камінчиків - ляпіс-лазурі, аметисту й ін.; глазуруються С. виготовлені з камінчиків, що не мають власного помітного кольору. У новенькому королівстві зустрічається надзвичайно багато С. із глазурной глини. Дрібні С. заурядно проткнуті для нанизування. Не вважаючи С.-жуків зустрічаються так наз. скарабеоиды, зі звичайний опуклою частиною, що має час від часу інші фігури, напр. голову негра і т.д. Не для кого не секрет те, що с. були у вживанні не лише в Єгипту. Финикияне підробляли їх і вели ними торг. Поширення єгипетських культів у римській імперії внесло С. у різні країни Сходу й заходу, меж іншим і на наш південь, де знаходять часто не тільки лише чисто єгипетські С., але, повидимому, і сфабриковані на місці. Було б погано, якби ми не відзначили те, що с., під іменуванням жуковин, були відомі в столичній Русі, як частина дамського убору; вони виходили із Царьграда й згадуються в документах ще в XVI в. Див. Myer, "Scarabs: history, manufacture and religious symbolism" (Пара., 1894); Савваитов, "Опис прадавніх російських начинь" (Спб., 1896).
Скарлатина - гостра заразна хвороба, що характеризується розлитої бледнорозовой мелкоточечной висипом по всьому тілу, лихоманкою й запаленням зева. Причина, що робить С., неодмінно, мікропаразитичної вдачі. Виробник захворювання (зараза) надзвичайно стійкий, просто передається третіми особами, речами із заражених будинків і вбивається сухим жаром при 100 Ц.° Нездорової заразний уже з 1 денька захворювання, але більш на 4 - 7 денек захворювання й до кінця шелушения ( близько 6 тижнів). Що перенесшие С. вторично ею не заболевают Більш сприйнятливі до захворювання дитинки від 2 до 7 років, опосля 12 років сприйнятливість миниатюризируется. У Парижу гине від С. раз у рік 200 - 300 дитинок (Camby), у Петербургові від 500 до 1200 (Філіппов).