писали Дюдор Сицилійський і Апулей (С. про золотого ішака). У середні століття сначало виникли збірники народних С., як "Mirabilia urbis Romae", "Gesta Romanorum", "Disciplina clericalis" (сборн. С., узятих з Талмуда) і ін. Художні С. знову виникають в. XIV в. в Італії: 1-ый такий збірник - "Cento nоvelle antiche"; за ним іде "Декамерон" Боккачио, який викликав за собою цілий ряд наслідувачів в XV і XVI в.; з них Страпареле, Парабоско, Вазиле 1-ые стали придумувати С. про фей. Не для кого не секрет те, що у Франції С. утворювалися з фабліо.До середини XV в. ставляться "Cent Nouvelles nouvelles"; в XVI в. виникають "Гептамерон" Маргарити Наварской, С. Деприера, Никнув. де Труа, Рабле, Этьена й ін.; ці жваві, сміливі й тямущі С. особливо бичують духівництво й чернецтво. С., що з'являлися у Франції в XVII в., коштують суттєво нижче по гідності й представляють тільки збірники анекдотів, тямущих виречень і т.п. Уявите собі один факт про те, що значення й зовнішній сяйво були повернуті казкам Лафонтеном. Наприкінці Xvll в. виникають імениті С. Нерро ("Contes de lа mere I'oуе"), що викликали виникнення цілого ряду наслідувачів. В XVIII в. з'явилися у Франції й такі С., які служили тільки комфортними рамками для галантних розповідей про еротичні пригоди: такі С. Кребильона, Дорвея, Пирона, Дюкло й ін. Дідро й Вольтер писали філософські С., що представляли собою сатирові характерів і антирелігійні памфлети. Мармонтель виступив із С. повчальними, які також викликали наслідування (Беркен, Жанлис і ін.). Безсумнівно, варто згадати те, що французьким письменникам Xlx в. також належить ряд С. : так, С. писали Бальзак (Contеs drolatiques), А. Сильвестр (Contes grassouillets і ін.), Жорж Занд (Contes d'une grand' mere), А. Франс, Мюссе, Фр. Коппе, Доде, Мопассан, Лабулэ (С. політичні й сатиричні) і ін.; у більшості випадків ці С. є швидше повістями. У Німеччині збірники С. виникають із XVI в. С. писали також Гагендорн, Геснер, Виланд, Пфефель, Гофман (романтичні С.), Авг. Лафонтен, Ґете, Тик, Шамиссо, Гауф, Леандр (Фолькман), Фуку, К. Брентано й ін. Усе знають те, що до творців художніх С. належать ще: Асбьернсон (норвезькі С.), Кармен Сильва (румунські), Захер-Мазох (єврейські й малоросійські С.), Андерсен (датські), Топелиус (шведські) і ін. По-англійському писали С. Чосер, Драйден, Прайер, Диккенс (різдвяна С.), Эдгар По (фантастичні С. і ін.), Уйда. В Poccии літературні С. виникають починаючи з XVIII в.: 1-ые С. у народному дусі належать професійному письменникові Чулкову, у збірнику якого: "Російські С. " (М.; 1780 - 83) утримуються частково перекази народних С., частково С. складені Чулковым. Чулков же склав: "Пересмішник або Слов'янські С." (М., 1780 - 85). Ці твори скористалися фуррором і витримали кілька видань. Дуже хочеться підкреслити те, що в наслідування Чулкову виникли твору М. Попова: "Вечірній годинник або найдавніші С. слов'ян древлянских" (М., 1787 - 88) і "Оповідач російських С." (М., 1787), а також "Бабусині С." С. Друковцова (М., 1778): - збірник дурних анекдотів.