ін. Одні вчені (Бенфей) висувають на 1-ый план індійську писемність - збірники Панчатантра, Чукасаптати та ін., інші (Коскен) - усну передачу індійських головних версій. Акад. Веселовский поряд з індійськими джерелами (легенди про Соломона й Китоврасе) показує древнеклассические, візантійські й навіть туранские. 3-я наукова теорія, антропологічна, не дуже давно висунута англійським ученим Лангом, допускає самостійне зародження схожих казкових мотивів при пізнаваних критеріях побуту. Teopия самозародження не позбавлена підстави; якісь С. простого психічного характеристики можуть бути задовільно пояснені нею, але далеченько не все. Світогляд Ланга зустріло багато заперечень, і Ланг у наступних власних творах (опосля головного: "Myth, ritual and religion", 1887) майже всім поступився на користь пануючої теорії літературного запозичення (головні праці по історії роз'яснення С. : Поливання, в 2 т. "Narodopisny Sbornik ceskoslovansky", 1898 г.; Коскена, "Les contes populaires et leur origine"; Клаустона, уведення до 1 т. "Popular tales", 1887 - малорус, переу. А. Кримського, 1896; Bedier, "Les Fabliaux", 1895). Наукове дослідження С. дуже принципово через те, що С. тіснуватим образом переплітається з іншими родами добутків (новели, повісті, романи, фацеції, смішні розповіді, фабліо, билини, геройські пісні, навіть лірика, напр. весільні пісні й колядки). У майже всіх варіантах не можна відокремити С. від новел, повістей, анекдотів. Майже всі середньовічні романи й фабліо, майже всі російські билини представляють тільки переробку С. або складаються з добору казкових мотивів. У силу цього С. у поточний час затягають до для себе увага майже всіх учених; наукова література про них надзвичайно велика й з кожним роком зростає. Особливо багатий той відділ, який трактує про С. легендах і С.- новелах індійського походження, які, напр., С. про Соломона й Китоврасе ( Морольфе-Мерлине), про Варлааме й Иосафе, про Шемякином суді, про 7 мудреців, про неправильну й каверзну дружину (матроні Ефесской, Петрония), про Стефаните й Ихнилате. Про один Варлааме й Иосафе є величезні й коштовні дослідження Либрехта, проф. Кирпичникова, акад. Веселовского, Франко, Новаковича, Куна, Браунгольца й ін., про 7 мудреців - Остерлоя, Ландау, Пипіні, Веселовского, Мурко й ін. Майже всі інші С. передбачуваного індійського походження розібрані в 2-ух томах "Popular tales" Клаустона (1887) і в "Розшук в області анекдотич. літератури", Сумцова (1898). Особливе місце займають дуже принципові в літературному відношенні давньоєгипетські С., в індивідуальності относимая до XIV в. до Р. Хр. С. про 2-ух братах, відкрита в 1852 г. Дружина старшого брата, не встигнувши схилити до любові молодшого, оббрехала його перед чоловіком у насильстві. і коли подружжя бажав його знищити, то він біг в "рівнину акації" (зобов'язано бути - країна блаженних), і отут пішли його перевтілення в бика, дерево й царя. Давньоєгипетські С. видані у франц. перекладі із вступом Масперо ("Les contes populaires de l'egypte ancienne", 1889) С.