" (Б., 1867); Stein, "Res Syracusanae inde a morte Hieronis usque ad urbis expugnationen" (Лпц., 1871).
Н. О.
Сирени (Seirhnev, Sirenes) - у грецькій міфології морські музи, що персоніфікували собою оманну, але чарівну морську поверхню, під которою ховаються гострі стрімчаки або мели. 1-ые згадування про С. є в Одиссее. Вони живуть на заході, на півострові меж землею Кирки й Скиллой, і отут, сидячи на розквітаючому прибережному лузі піснями, що чарують, затягають пливучих повз подорожан, які, забувши геть усе, підпливають до магічного острова й гинуть укупі з кораблями (Одисс. XII, 39 і слід.). Сам Одиссей уник небезпечних С. тільки завдяки застереженню Кирки: він заліпив вуха власних супутників воском, а самого себе повелів прив'язати до щогли. У послегомеровских сказаннях (напр. в "Argonautica" Аполлония Родосского). С. зображуються як діви чудової вроди, із чарівним голосом; звуками власних пісень вони присипляють подорожан, а потім роздирають їх на частині й пожирають. Аргонавти тільки завдяки тому минули смерті від С., що Орфей, що супроводжував їм, заглушив спів С. звуками власної пісні. Сиренам було передвіщено, що вони загинуть, коли хто-небудь із подорожан пройде повз їхній острів не піддавшись спокусі; тому, коли проплив повз них корабель Одиссея (по іншим - Аргонавтів), вони кинулися в море й звернулися в стрімчаки. По одному сказанню вони в один прекрасний момент змагалися з музами в мистецтві співу, були переможені й за це втратилися пір'я, яке надалі стало служити головною прикрасою муз. У послегомеровских сказаннях С. представлялися у вигляді крилатих дівши або дам з риб'ячим хвостом, або дівши із пташиним тілом і курячими ногами. Цей крайній атрибут вони одержали по своєму проханню, щоб їм було легше розшукувати по морях і островам їх подругу Персефону, опосля того як її даремно знаходили на землі; по інших сказаннях, вони були звернені в птахів з волі Деметры, на кару за те, що вони не перешкодили викраденню Персефоны, або з волі Афродіти, за те, що вони віддали перевагу залишитися дівами. Пізніше визначали місцеперебування їх острова біля Сицилії й називали як таке, або сицилійський мис Пелор, або Капрею, або Сиренузские острова ( біля Кампанского берега), або півострів Анфемузу. Татом С. уважали морського бога Форкиса або Ахелоя, мамою - Стеропу, або одну з муз (Мельпомену, Терпсихору, Каллиопу), або Гею. По Гомеру, С. було дві (імен Гомер не приводить); пізніше називали 3-х С., імена яких були Пейсиноя, Аглаофа й Тельксиэпея або Парфенопа, Лигея й Левкосия. У южноиталийском містечку Сурренте (у Кампанії) існував храм С.; близько Неаполя (Парфенопы) демонстрували гробницю С. Парфенопы. Порівн. Н. Schrader, "Die Sirenen nach ihrer Bedeutung und Kunstlerischen Darstellung im Altertum" (Берл., 1868); Plew, в "Fleckeisens Jahrb.", 1869, стор. 165; Lewi, там же, 1892, стор. 181; О. Crusius, в "Philologus", т. 50, стор. 93 і слід. Н. О. Бузок (Syringa) - рід чагарників, що належить до сем. маслинових (Oleaceae). Сюди ставиться до 10 видів, всерозповсюджених у здичавілому стані в південно-східній Європі (Угорщина, Балкани) і по Азії, більшою мірою в Китаї.