"Новенька сцена меж Мефистофелем і Фаустом" написана під впливом Веневітінова, який у віршованому посланні запевняв П. учити Ґете. Зміст її вигадане й далеченько не повністю в дусі Ґете; Фауст П. виражає лише одну сторону макета - рефлексію, що вбиває всяке задоволення, і представляє амальгаму з Ґете й Байрона. Бесжалостный аналіз Мефистофеля ближче до джерела, та й у ньому видний відзвук "біса" молодості П. У травні 1827 г. П. припустимо було рухатися в Петербург і він поквапився користуватися дозволом: але до опромінь він, "почуя рими", виїхав у Михайловское. Там, усвідомивши майбутність роману й повести, він почав історичний роман "Арап Петра Величного", у якому, не дивлячись на новину для нього цього роду творчості, показав величну майстерність, основним образом у суворому, безсторонньому тоні розповіді, у відсутності слащавого перебільшення, ненатурального зображення старовини. Зиму 1827-1828 року, як і весну, літо й частина опромінь 1828 г., П. провів большею частиною в Петербургові (жив у Демутовом трактирі), звідки час від часу їздив у Москву (зупинявся заурядно в Нащокина). Його духовний стан за цей час - тривожне, нерідко важке; медяний місяць його задоволення свободою здавна пройшов; через гр. Бенкендорфа він не раз одержував догани, хоча й у пікантній формі; не раз йому давало себе відчувати недовіра нижчих органів влади (напр. у дуже безглузд справі, що розбирався в сенаті, про перелік вірша Андрій Шенье). З іншої сторони П. незадоволений критеріями особистого життя: кружок близьких людей дуже зрідів (брат далеченько на службі, сестра в січн. 1828 г. вийшла заміж); юність, хвилинками, що представлявся йому рядом помилок див. "Спогад", II, 37; порівн. "26 травня 1828 г.", II, 38), пройшла, і П. відчував потребу влаштуватися, покласти кінець духовним скитаниям, але поки не знаходив до того здатності. Навесні 1828 г. П. звернувся із просьбою про прийняття його в діючу армію й відмова прийняла за вираження немилості пана (див. А. А. Івановський, "Російська Старовина", 1874, IX, 392 і слід.); також даремно він просився рухатися за кордон. Туга й прикрості настільки ж не багато перешкоджали енергійній творчій роботі П., як і усе найбільше й найбільш усиливавшееся недоброжелательство критики, яке почалося відтоді, як поет став належати одному літературному органу, також довірливе невдоволення публіки, яка очікувала від кожного новітнього рядка поета якогось чуда. Досить незліченний, і за формою, і по змісту ідеальні ліричні вірші цього періоду представляють літопис духовного життя поета; якісь із них ("Спогад", II, 37; "26 травня 1828 г.", II, 38) служать вираженням нерозважного розпачу. Але творчі сили поета при всім цьому навіть виростають: в окт. 1828 г. П. почав "Полтаву" і закінчив її найменш, чим за місяць. 1-ая ідея про поему з життя Мазепи з'явилася в нього ще при читанні "Войнаровского" Рилєєва; довідавшись із неї, що Мазепа звабив дочку Кочубея, "я здивувався - говорить П. - як міг поет пройти повз настільки жахливу подію". З'явилося потужне бажання зобразити любовну історію старенького гетьмана, для чого ж попередню роботу становило читання "Історії Малої Рф" Бантыша-Каменського й ін.