На єврейському мітингу в Мельбурні (в Австралії), в 1861 г., було ухвалено організувати комітет для збору пожертвувань на справу землеробської колонізації Палестини. 1-ые практичні кроки до відродження єврейського землеробства в Палестині були виготовлені наприкінці 1860-х років Мойсеєм Монтефиоре й представником паризького "Alliance Israelite", Шарлем Неттером. М. Монтефиоре роздобув для даної для нас мети ділянка землі біля Яффи; але спроба його не вдалася, внаслідок невідповідного состава осіб, вибраного для пристрою колонії. Ще найбільше фуррора мала заснована в 1869 г., з ініціативи Неттера, агрономічна школа " Микве-Ізраїль", біля Яффи; школа ця зобов'язана була служити розсадником агрономів, які могли б навчити землеробства палестинських євреїв. Опосля погибелі Неттера жаль "Аллианса" до насадження єврейського землеробства в Палестині охололо й до 1890-х рр. яффская школа, давши агрономічний утвір декільком соткам вихованців, на розвиток фактично єврейського землеробства в Палестині не мала примітного впливу. Наприкінці 1870-х років посередині палестинських євреїв запопадливість до землеробства починає просипатися, і декількома особами здобувається (1878) біля Яффи ділянка землі, на якій зараз перебуває колонія Песах-Тикво. Новенька ера в державному й пов'язаному з ним колонізаційному русі євреїв у Палестину починається з першої половини 1880-х рр. В 1881 - 82 рр. на півдні Рф відбувся ряд єврейських погромів. Позбавлені даху й засобів до існування й не певен у власній цілості, євреї утворювали еміграційний потік, що направився, приемущественно, до нашої західної границі, що звідти розлився по всіх більших городках зап. Європи, що й відринув потім у Сівбу. Америку. Усім відомо про те, що на чолі руху стала інтелігентна молодь. У Києву, Харкову й Одесі майже всі євреї залишали інститути й гімназії й створювали групи, які повинні були направитися в Палестину або іншу країну, де буде придбана особлива територія для єврейського народу. У той же час у Рф, Галичини, Румунії й Болгарії з'являються кружки так назыв. " Ховове-Цион" (друзів Сіону) або "палестинофилов", з метою сприяння підставі в Палестині єврейських землеробських колоній і підйому державної самосвідомості євреїв засобом дослідження єврейської історії й літератури й перевтілення давньоєврейського в жива розмовна мова ( У єврейських вихідних школах у Яффі, що й примикають із нею колоніях викладання всіх предметів ведеться в поточний час біблійною мовою.). І в Зап. Європі, де з 1880-х років особливо підсилився антисемітський рух, з'являються з тою же метою студентські союзи - у Відню, Берліні, Гейдельбергові, Парижу й інших інститутських городках. Єврейський національний рух зустрів жаль і в якійсь частині християнського суспільства, особливо у Великобританії. Пізнаваний подорожанин по Сході й дипломат, сер Лауренс Олифант, в 1882 - 88 рр. цілком предназначил себе клопотанню перед турецьким урядом про дозвіл євреям засновувати колонії в Палестині, де він і загинув, виявляючи єврейським колоністам різну підтримку.