П. Солярский, "Досвід біблійного словника власних імен" (т. IV, Спб., 1884).
Сіонізм - так йменується найближчим часом рух, спрямоване до національного відродження євреїв у Палестині. Тяжіння туди, де протекла з лишком 1000-літня історія єврейського народу й де, по його віруваннях, повинні здійснитися обетования пророків, не припинялося посередині євреїв протягом усього 18-вікового періоду їх розсіювання. У щоденних молитвах євреї не перестають молити Бога про відновлення градів Давида в колишній величі й про повернення розгубленого народу на стареньку батьківщину. Усе давно знають те, що як у добутках народної лірики й епосу, у псалмах і талмудичних сказаннях, так і в утворах єврейських поетів (Особою славою користуються в даній для нас області пісні-сиониды Иегуды Галеви, частиною, що ввійшли до складу молитов.) туга за Палестипе виражається в найяскравіших видах. Вона перебуває також у безперервному ряді масових рухів, паломничеств і эмиграций у Палестину. В 1-ые століття по руйнуванню храму запопадливість євреїв у Палестину носить вдача військово-політична й завершується масовим винищуванням євреїв при гнобленні римлянами повстання Баркохбы. Пізніше не проходить практично ні 1-го століття, у яке де-небудь посередині євреїв не з'явилося б палестино-месіанський рух, час від часу, що обхоплює значну частину народу. Особливо широкі розміри прийняло в XVII в. месіанський рух Саббатая-Цеви, що поширилося посередині євреїв Малої Азії, Європейської Туреччини й Польщі й коснувшееся навіть євреїв Голландії. Незважаючи на погрози, з якими була з'єднана подорож у Святу землю, євреї не лише робили безперервні паломництва в Палестину (Палестина до наших днів йменується в євреїв "Erezlsrael", тобто земля Ізраїлю.), та й прагнули до підстави там хоча б незначущих єврейських селищ і до поселення там хоча б на старість. В XIX в. туга за Палестиною, у зв'язку з вірою в національне відродження, залишається постійної в народі, але сприймає новітні форми в шарах, перейнятих європейською освітою. Під впливом національно-визвольних рухів першої половини XIX в. у Зап. Європі пролунали 1-ые самотні голоси на користь відновлення політичного буття єврейського народу. В 1862 г. М. Гесс, редактор "Rheinische Zeitung" і жаркий поборник думках "Юний Німеччини", у власній книжці: "Rom und Jerusalem. Die letzte Nationalitatsfrage", наполягає на необхідності особливої місцевості для вільного розвитку єврейської державної особливості й на неможливості дозволу єврейського вопросца іншим методом, як поверненням євреям прав політичної цивілізації в Палестині. Відразу із сиим Эрнест Лагаранн у брошурі: "La question orientale" пекуче призиває євреїв повернути своє національне життя в Палестині й звертається до всіх європейських народів - і французам в індивідуальності - із закликом посприяти євреям у цьому величному для цивілізації Сходу справі. Уявите собі один факт про те, що в 1861 г. пользовавшийся посередині євреїв найвищим авторитетом торнский рабин Г. Калишер, в 3 частині власної книжки: "Emuno Jischoro" (Праведна віра) і роздільно в книжці "Drischath-Zion" (шукання Сіону, 1865), розбудовує ідея про необхідність, не вичікуючи пришестя Meccии, зараз же приступитися до підстави в Палестині землеробських колоній.