З російських письменників 1-ый почав роз'ясняти С. російської мови фонвізін, в "Співрозмовнику Любить. Росс. Слова" (1783, ч. 1, стор. 126 - 134; ч. IV, стор. 143 - 157 і ч. X, стор. 137 - 142). Потім у різні периодич. виданнях містилися роз'яснення С. Шишкова ("Соч. і пров. Росс. Акад.", 1806, ч. II, "Собр. Соч." Шишкова, ч. IV), Д. Необхідно підкреслити те, що княжевича ("С.-Петерб. Вестн." і "Нащадок Батьківщини"), Саларева ("Праці Общ. Можливо й те, що люб. Ріс. Слів.", ч. VII, X, XIV, XVIII), Коха (там же, частина XXIV), Анастасевича ("Сівба. Вестн.", 1804 - 1805 рр., ч. I, III, V, VI), Ибрагимова ("Нащадок Отеч.", 1814, ч. XI, №4, 114. XII, №8). В 1818 г. Н. Калайдович зібрав у власному "Досвіді словника російських С." дослідження, виготовлені уводити, увести до ладу нього, з додаванням власних визначень С. В 1840 г. редакцією моральних творів написана 1-ая частина Словника російських С. або сословов (буковкы А, Б, В, під ред. Галича). Наприкінці 1850 рр.. С. займався І. І. Давидов (" Вісті Акд. І дійсно, наук", т. V, стор. 289 - 305, 337 - 350, т. VII, стор. 1 - 16, т. VIII, стор. 13 - 40). Ряд зауважень про С. зустрічається в роботах Буслаєва: "Досвід историч. граматики" (М., 1863), " Про викладання російського мовах (1867), "Історичні нариси" (1861, т. 1). Обьяснения С. є в " Тлумачному словнику" Даля. Порівн. також Н. Абрамов, "Словник російських С. і схожих за змістом виражень" (Спб., 1900).
Ар. Горнфельд.
Синтаксис (греч. suntaxiv - "лад, система", у граматиці "конструкція, граматичний лад мови") - в европ. граматиці сиим терміном позначалася та частина її, яка розглядає закони комбінації окремих слів у цілі пропозиції. Сучасна граматика, визнаючи, що зв'язна мова є єдиний об'єкт наукової граматики, зобов'язана була поміняти й погляд на С. При такому погляді не можливо мови про комбінацію окремих слів у пропозиції, тому що окремих слів не існує крім пропозицій. Як випливає, задачка С. полягає в аналізі живий людської мови. Але в такій загальній формі С. збігався б із граматикою вообщем, задачка якої зводиться до того ж. Синтаксичний аналіз мови простягнеться лише до меж окремого слова: аналіз слів становить задачку морфології ( вчення про форми слів, про відмінювання й дієвідміну), вчення про утвір основ ( за допомогою суфіксів) і фонетики ( вчення про звуки). Таким образом С. можна знайти, як вчення про пропозицію і його частинах. У викладі граматики С. заурядно є последнею частиною її, більш сложною, але вже при розборі вопросцев фонетики й морфології передбачаються відомими загальні бази С. У морфології розглядаються різні форми граматичних категорій (відмінків, нахилень і т.д.), які створилися у зв'язної мови, у пропозиції. Ми розрізняємо, напр., род. пад. ед. числа риби від имен. пад. множ. числа риби, меж тем як у самій формі цих 2-ух слів немає ніякий відмінності. Як випливає, синтаксичний аналіз повинен передувати морфологічному. Зовнішні границі С., як вчення про пропозицію і його частинах, визначають і його зміст. С.