На поэмке видне й вплив "Беппо" Байрона, і дослідження російської літератури XVIII в., що воювала з петиметрами, і захоплення єхидним сарказмом Крилова: але розкішний реалізм цілого й подробиць цілком належить П. У Михайловском написана також народна балада "Наречений"; сюжет її - осколок з кишинівської поеми " Брати-Розбійники", зараз, під впливом розповідей Орисі Родіонівни, оброблений як сказкаанекдот. з ефектною розв'язкою. Як у формі вірша, так і в змісті П., зрозуміло, конкурує з Жуковським (з "Громобоем" і іншими росіянами, баладами) і в змісті народностей бере над учителем блискучу перемогу. Найбільший і серцевий добуток михайловского періоду - "Борис Годунов", або, як сам П. озаглавив його: "Комедія про дійсну невдачу столичній державі, про царя Борису й про Гришке Отрепьеве". П. почав її наприкінці 1824 г. і закінчив до вересня 1825 г., ретельно підготувавшись до неї читанням. "Дослідження Шекспіра, Карамзина й старенькых наших літописів віддало мені ідея воскресити в драматичній формі одну із самих драматичних епох нашої історії. Шекспіру я наслідував у його вільному й широкому зображенні вдач; Карамзину випливав я у світлому розвитку подій; у літописах намагався вгадати мову тодішнього часу; джерела багаті: чи встигнув я ними користуватися, не знаю". Сам П. іменує "Бориса Годунова" романтичной драмою й тем показує на основний теоретичний посібник - "Читання про драматичне мистецтво" А. В. Шлегеля, звідки він сприйняв різко негативне відношення до катастрофи традиційної й ідею державної драми (звідси й назва), але відринув усі узкоромантическое, мрійливе й магічне ( як і з Карамзина виключив усе слащавое). Над кожним, навіть третьорядною особою він працював з незвичайною старанністю: цілі сцени, повністю оброблені, він виключав, щоб не послабити спогаду цілого. По закінченню праці, П. був дуже задоволений ім. "Я перерахував його вголос один, лупив у ладоши й репетував: ай-так Пушкін!" Але він не квапиться друкувати "Бориса" і тримає його в ранці цілі 6 років: він усвідомлює, що його п'єса - революція, до усвідомлення якої поки не доросли ні критика, ні публіка, і вгадає неуспіх, який може нерентабельно відбитися на самому ході дорогоцінного йому справи. Навіть екстаз столичних літераторів, яких під час читання 12 окт. 1826 г. "кого кидало в жар, кого в озноб, волосся піднімалися стійма" та ін. (Борсуків, "Життя й праці Погодина", II, 44), навіть видимий фуррор "Сцени в келії", яку П. надрукував на початку 1827 г. ("Моск. Вест.", № 1), не заглушили його побоювань, і вони виправдалися повністю. Коли спочатку 1831 г. вийшов "Борис", з усіх боків почулися вигуки здивування й невдоволення або різьбленого осуду: класики знаходили "потужних, піднесених відчувань"і знаходили лише "вірні списки зі звичайною природою"; фанати П. і романтики знаходили "блестков", характерних поетові, розгулу страстей і незвичайних ефектів і знаходили, що отут усі дуже просто, буденно, практично нуднувато; величезне більша частина визнавало Бориса "вилупком", який не годиться ні для сцени, ні для читання.