101), у відкритої директором афінської бібліотеки І. Сакеллионом його переписці з посланником правителя Леву Мудрейшего, Левом Магістром, і з Романом Лакапином (Deltxon, 1886 г.) і в слові невідомого творця: "Boulgarwn sumbasei виданому Проф. О. І. Успенским в "Звісток Новоросійського Інституту" за 1895 г. Саме-Собою зрозуміло, цей матеріал частково розроблений болгарським ученим Н. Златарским ("Збірник за народни умотворения, наука й книжнина", Софія, 1895 г., т. IX, X, XI). З історико-літературної сторони час С. розглянуте в соч. Палаузова: "Століття болгарського царя С.".
В. До-Ов.
Симеон Новітній Богослов - препід., письменник, народився в пафлагонском селищі Галате від авторитетних і багатих батьків, виховання одержав при константинопольському дворі й був наближеним царів Василя й Костянтина. Усе знають те, що 20 років С. залишив двір і зробив у Студийскую обитель, де зрадився серйозному подвижництву під управлінням старця даної обителі, С. Побожного. За порадою крайнього С. перебіг в обитель св. Мамонта, де, по погибелі настоятеля, вибраний був ігуменом і присвячений у сан пресвітера. С. раз у рік святкував пам'ять власного наставника С. Побожного, склав на честь його харцизькі слова, пісні й канони, написав і ікону його. Патріарх Серп і, почувши про це, схвалив С., але Стефан, митрополит никомидийский, а з ним і якісь із парафіяльних ієреїв і мирян повстали проти цього звичаю, знаходячи його неприємним порядкам церкви й звабним. Для заспокоєння мізків і догоджання Стефана патріарх із синодом розв'язали вилучити С. з Константинополя. С. поселився в місцевості, що належала його учневі й шанувальникові, патрицієві Христофору Фагуру. Отут С. улаштував обитель, прожив у ній 13 років і помер умиротворенно в 1032 г. Пам'ять С. 12 березня й 12 окт. С. чудовий більшою мірою як богослов-проповідник; відмітна риса його богословствования - додаток теоретичного християнського навчання до християнського життя. Із творів С. на слов'янському й російському мовах видані далеко не всі. В "Добротолюбии" написані: "Глави ініціативні й богословські" (числом 152; у російському перекладі написані в "Христ. Читанні", 1823 під заглав.: "100 50 дві ініціативні й богословські глави"), "Слово про віру" (російський переклад в "Христ. Читанні", 1821) і "Слово про 3-х видах молитви". В 1852 г. у Москві написано в слов'янському перекладі 12 "Слів" С., узяті із числа 35; ці 12 "Слів" перекладені на російську мову опосля кропіткого звірення із грецьким рукописом, що перебуває в моcк. синодальній бібліотеці (М., 1869). Інші твори С. (дев'яносто два "слова", "Ініціативні й богословські глави" і "Подвижническое слові старця С. Побожного") переведені з новогрецького єпископом Феофаном ("Слова ріп. С. Новітнього Богослова", М., 1879 і 1882; 2 изд., 1890 - 92). "Слова" С. різняться простотою й щиросердністю; він наставляє, вселяє, розчулює; сучасники його, що звикли до штучного сладкоречию, знаходили його "слова" ненауковими й неритмічними. Церква найменувала С. новеньким богословом, знаходячи в його добутках подібність із творами Григорія Богослова: і той, і інший відрізнялися глибиною споглядання істин християнського благочестя.