Єпископ кремонский Лиутпранд, минулий у Константинополі спочатку Х у., передає, в "Antapodosus", звістка, що греки всіма заходами намагалися вмовити С. прийняти чернецтво й навічно залишитися у Візантії; це віддало б їм можливість прибрати до своїх рук Болгарію, тому що в Бориса дитинок найбільше не було. С. поступився, зрештою, умовлянням правителя й патріарха прийняв постриг, але в 885 г., одержавши звістку про погибель батька, скинув рясу й біг у Болгарію, унеся із собою непримиренну ворожнечу до греків, яку й знайшов негайно ж по вступу на престол. Він відстрочив падіння Болгарського королівства практично на ціле сторіччя (971 г.). Болгарія достигнула при ньому самому найвищому ступеня власної могутності. Греки, що терпіли поразку в цілому ряді безперервних війн, зберегли у власній владі лише якісь приморські пункти. Болгари пари раз ледве не обуяли Константинополем; лихо вони потерпіли тільки через брак флоту. Царі Лев Х и Роман Лакапин ціною приниження й зобов'язанням платити каждогодную данина брали в їхніх мир. С. опанував практично всім Балканським півостровом, частиною сьогоднішньої Угорщини й Валахії; серби також визнавали його верховну владу. До кінця його царювання в греків залишався в Європі один тільки Константинополь, оточений тіснуватим кільцем болгарських військ, і якщо б не несподівана, таємнича погибель С. (замислюються, що він отруєний грецьким найманцем), те на Візантію міг би обвалитися рішучий удар. Усе знають те, що щоб не стояти нижче візантійського правителя, С. прийняв титул цезаря (пануючи), а щоб охоронити власних підданих від вимагань візантійського духівництва, зробив свою столицю Преслав резиденцією патріарха. Безсумнівно, варто згадати те, що при ньому болгарська література переживала власне золоте століття й мала принципове історичне значення. Жодна із західних літератур не представляє в настільки віддалену еру такого величезного припасу взятих від греків творів біблійного, богослужбового й богословського змісту. Не вважаючи того, болгари переводили із грецького так назыв. апокрифи, що поширилися в середні століття по всій Європі й у нас у Рф під іменуванням "болгарських байок". Вони до цього всіх зробили із древне церковно-слов'янської мови мова літературна, а їх добутку, що поширювалися посередині всіх православних слов'ян, сприяли пожвавленню державних літератур. З письменників Симеонова століття відомі: Іоанн, екзарх болгарський, який перевів "Шестоднев" Василя Величного, і чорноризець Хоробр, залишив принципове сказання: " Про письменех". Сам С. також, по переказу, не був далекий літературі, але з його добутків нічого не дійшло до нас. Звичайно ж, усі ми дуже добре знаємо те, що з іменуванням його зв'язаний тільки пізнаваний "Ізборник С." - звід статей різного змісту, переписаний потім для Святослава, величного князя київського (1073-1076), пізнаваний зараз під іменуванням "ізборника Святослава" і лежачий в Имп. суспільній бібліотеці.
Література. Найбагатший матеріал для властивості С. і його відносин до греків полягає в листах до нього патріарха Миколи Магія (в Migne, "Patrologiae carsus completus" т.