В Афінах такі договори називалися dicax apo sumbolwn і проводилися строго, коли були затверджені афінської дикастерией. В еру виникнення у світі християнства знаками називалися проекти постанов, що складалися на общинних зборах. Величезну роль знаки й символічний культ гралися й в інших язичеських народів стародавності, напр. у єгиптян, від яких їх могли сприйняти і євреї. Климент Олександрійський ("Стромата", V) утверждает. що Мойсей способом Ієрогліфічним роз'ясняв, під загадковими С. звіриних, правила морального закону, і що декоративні декорації скинии витягнуті їм з того ж джерела. Увесь практично культ євреїв мала символічно перетворювальна вдача стосовно майбутнього королівства Месії. Усе давно знають те, що не тільки лише апостоли, але й сам I. Христос (Іоанн. III, 14; Лук. XXIV, 27) відносить, до для себе як знак власний і прототип, спорудженого Мойсеєм у пустелі мідного змія. Батьками церкви, починаючи з Варнавы, будь-яка подробиця в Старому Завіті тлумачиться як С. або прототип того або іншого факту християнської історії. Під час гонінь християни зробили собі особливу символічну мову. Відшукані й описані дотепер символічні зображення перших століть ставляться частково до єресей (напр. гностицизму), але приемущественно
- до старої християнської церкви. Уже Апокаліпсис містить у для себе масу С., що зображують справи первісної церкви до тодішньої римської держави, і напроти. У другому столітті християнські С. прикрашають уже не тільки лише місця релігійних зборів і молитви, але й особисте домашнє життя. Головні свідчення про знаки на перснях і потаєних документах вірних перебувають в "Викладачі" Климента Алекс. (кн. 3, 106). Символічними зображеннями, видами або іконами замінялися часто меж християнами tessarae hostiales. Лілія й троянда становлять постійну приналежність Св. Діви Марії в її зображеннях; св. Жора вражає своїм списом морського дракона; ореол оточує, здебільшого, глави святих. ПРО "С." вообщем див. "Справжній словник" Любкера (два російські переклади), "Dictionnaire d'hist. ecclesiastique", Боста (Женева, 1884), "Encyclopedie des sciences religieuses", Лихтенбергера (т. XI, Пара., 1881) і "Dictionnaire des antiquites chretiennes", абата Mapтиньи (П., 1889).
II. Особливо принципове значення мають С. віри. Нові богослови, напр. доктор І. В. Чельцов, відокремлюють "С." від "соборних вероизложений", тобто від викладів християнського віровчення в діяннях всесвітніх соборів, а преосв. Сильвестр, у власному "Догматичному Богослов'ї", розрізняє, не вважаючи того, "віросповідання віри", видані особистими особами в ім'я церкви або від імені її. С. віри постійно різняться стислістю; вони лише викладають, в аподиктической формі звичайних пропозицій або безумовних фактів, головні догмати віри) без доказів, як предмет сприйняття вірою. 1-ый С. віри християнської даний самим I. Христом, у словах, вимовлених Їм учням Його перед піднесенням на небо: "шедшие, навчите вся мови, крестяще їх в ім'я Батька й Нащадка й Св. Духа, учаще їх дотримувати вся, елики заповедах для вас; і рє Аз із вами есмь у вся деньки до закінчення століття" (Мф.