системи характеризується потужним розвитком сем. Illaenidae, Phacopidae (Chasmops) і Trinucleidae, із брахиопод Porambonites, Psendocrania, Orthisina, з головоногих Trocholites, Estonioceras, Lituites, із цистидей Echinosphaerites, із граптолитов Didymograptus і Climacograptus; відразу розбудовуються прадавні Pterocorallia (Streptelasma і ін.) і Tabulata (Montienliporidae і Syringophyllum), а у верхніх частинах цього підвідділу виникають уже 1-ые представники верхнесилурийских груп Calymmene, Proetus, також Atrypa, Pentameras, Leptaena, Cyathophyllam, Halysites, Heliolites, і морські лілії (шари З, D, E, F Прибалтійського краю, Chasmopskalk, Trinneleus Schiefer, Leptaenakalk Швеції). Як би це було не дивно, але верхній відділ С. системи характеризується до цього всього занепадом трилобітів, посередині яких уже не виникає новітніх сімейств, а продовжують розбудовуватися колишні, напр. Calymmene; точно також слабшають граптолиты, посередині яких відіграють найголовнішу роль Retiolites, Monograptus, Rastrites і Cyrtograptus. Основне ж надбання верхнесилурийской фауни становлять корали (Goniophyllum, Omphyma, Favosites, Halysites, Syringopora, Heliolites), морські лілії (Cyathocrinus, Calyptocrinns, Crotalocrinus і величезна кількість інших) і плеченогие як без ручного апарата (Rhynchonella, Lieptaena, Striclandinia, Trimerella, Pentameras), так і зі спіральними ручними апаратами (Atrypa, Merista, Spirifer); не вважаючи того відповідними є з головоногих Cyrtoceras, Phragmoceras, Gomphoceras, Ascoceras з остракод Leperditia, тентакудиты, Gigantostraca (Eurypterns і Pterygotns) і риби (Pteraspis, Thyestes). У Скандинавії силурийские відкладання розвинені як у Норвегії, так і у Швеції; у першій вони перебувають біля Христиании й близько оз. Мьезен і різняться дуже порушеним нашаруванням. Напроти, у Швеції вони спочивають горизонтально, оголюючись у надзвичайно майже всіх місцях півострова й на про-вах Эланде й Готланді. Вони складаються з вапняків і сланців, при чому 2-ые характеризуються основним образом граптолитами. Дуже близькі до скандинавських силурийские відкладання нашого Прибалтійського краю. Вони тягнуться смугою уздовж берегів Ладожского оз. і Фінського зал. від Сяси й Волхова до про-ва Эзеля, спочиваючи горизонтально й складаючись практично тільки з вапняків. Силурийские відкладання даної для нас області підрозділені на цілий ряд ярусів, позначуваних знаками від А до К. Понизу вони починаються зеленуватим глауконітовим піском (В), що переходять у глауконітовий вапняк (Ба), що покривається у свою чергу ортоцератитовым або вагинатовым вапняком (В3). Вапняк цей, загальний у нас зі Скандинавією, характеризується безліччю трилобітів, плеченогих і особливо головоногих, меж якими видається Endoceras (Orthoceras) vaginatum. Вище випливає ярус ІЗ, що розпадається на 3 подъяруса - З, эхиносферитовый З, - кукерский і Gg - интерерский; яруси ці відповідають британському Лландейло. Вище йдуть ярус D (, що розпадається теж на 3 шару - иевский, D- кегельский і Д вассалемский), ярус Е везенбергский і ярус F, що полягає з 2-ух подъярусов F1 - дикгольмского й F2 - боркгольмского.