Негайно ж П. був усунутий від служби й засланий у Псковську губ., у родовий маєток, при цьому йому був призначений певний маршрут без заїзду в Київ (де проживали Раєвські). 30 липня 1824 г. П. виїхав з Одеси й 9 серпня з'явився в Михайловское-Зуево, де перебували його рідні. Спочатку його прийняли сердечно (лист № 76), але пізніше Надія Осипівна й Сергій Львович (, що мав необережність прийняти на себе офіційно обов'язок наглядати за поведінкою нащадка) стали боятися впливу опального поета на сестру й брата. Меж татом і нащадком відбулася млосна сцена (якої багато пізніше П. користувався в "Жадібному лицарі"): "батько мій, скориставшись відсутністю очевидців, вибігає й усьому будинку заявляє, що я його лупив, пізніше - що бажав лупити. Перед тобою (пише П. Жуковському) я не виправдовуюся, але чого ж же він бажає для мене з карним обвинуваченням? Рудників сибірських і нескінченного мого безчестя? Урятуй мене!" Зрештою рідні П. виїхали в Петербург і Сергій Львович відмовився стежити за нащадком, який залишився у веденні місцевого проводиря дворянства й настоятеля Святогорского монастиря. На самоті П. забавлявся лише частими візитами в, що примикає Тригорське, до П. А. Осиповой, мами декількох дочок, у якої, не вважаючи того, проживали юні родички (меж іншими - і п. Керн). Жительки Тригорського, очевидно, більше цікавилися поетом, коли зацікавлювали його, тому що його сувора прихильність була орієнтована до одеської його знайомої. Як ні значна була напруженість роботи П. у Кишиневу й в Одесі, у Михайловском, в індивідуальності в зимовий час, він читав і замислювався по останній мері у два рази більше колишнього. Книжок, заради Бога, книжок! - практично незмінний його приспів у листах до брата. З ранешнего ранку до пізнього обіду він посиживает з пером у руках у єдиній отопляемой комнатке михайловского будинку, читає, робить замітки й пише, а по вечорах слухає й записує казки власної няньки й домоправительки. Під впливом обстановки зараз він більше, чим до цього, цікавиться всім російським: історією, монументами писемності й народної живою поэзиею; він збирає пісні ( для чого ж час від часу переодягається обивателем), сортує їх по сюжетах і вивчає народну мову, чим поповнює пробіли власного "окаянного" виховання. Але це дослідження батьківщини йде не в шкоду його заняттям літературою й історією глобальної. Він вчитувався в Шекспіра, у зіставленні з яким Байрон, як драматург, зараз видасться йому слабеньким і однаковим. І навіть не треба й говорити про те, що в теж час він відтворює із запаморочливою точністю поетичний стиль і безсторонній світогляд Магометова Корану. Схід, Шекспір і дослідження історичних джерел, разом з роками й самітністю, примушують його расслабленно дивитися на мир Божий, більше вдумуватися, чим відчувати, філософськи ставитися до минулого й дійсному, коли лише крайнє не збуджувало страстей його. У січн. 1825 г. П. відвідав майбутній декабрист І. І. Пущин, який привіз йому "Горі від розуму"; він побачив у поетові зміну до найкращого: П.