запропонувала придбати цареві (Дионисий Галик., IV, 62). Тарквиний відмовився. Тоді С., кинувши в огнь три книжки, запропонувала цареві придбати за ту ж вартість інші 6. По вторинній відмові пануючи С. спалила ще три книжки, і ще раз запропонувала придбати за ту ж вартість три книжки, що залишилися. Порадившись із авгурами, Тарквиний розв'язав придбати ці книжки, 0 не були поміщені в Капітолійському храмі й доручені спостереженню 2-ух людей з патриціїв і ще 2-ух інших (може бути, із греків, щоб служити перекладачами й толмачами). Виділяючи в переданому міфі історичні риси, можна укласти, що були часи, коли уряд офіційний визнало грецькі культи, уведення яких з'єднано, приемущественно, з виникненням у Римі Сивиллиных книжок. Внаслідок жвавих і близьких зносин з Величною Грецією, Сивиллины книжки потрапили в Рим з Кум, куди, у свою чергу, вони були привезені з Эрифр (по Варрону); місто (селище) Гергиф на Троянській Иде, біля Эрифр, уважається місцем появи Сивиллиных пророцтв (порівн. Klausen, "Aeneas und die Penaten", стор. 203 слл.). За свідченням Геракліта Понтийского, цей збірник був складений в 1 половині VI в., коли діяльність оракулів була дуже всепоширена й коли, внаслідок навали лидян і персів, греки Малої Азії стали переселятися в Сицилію й Південну Італію. Гіпотеза про походження Сивиллиных виречень у Троаде підтверджується до того ж тим, що опосля пожежі Капітолійського храму, в 83 г. до Р. Хр., відправлені римським сенатом посли зібрали новітній збірник сивиллиных пророцтв більшою мірою в Эрифрах, Илионе й на Самосе. З якою метою був складений прадавній збірник цих виречень, сказати важко. Усе давно знають те, що по припущенню Клаузена, С. і ін. мандрівні пророки (crhsmolgoi.) становили групу, ціль якої була підірвати славу й значення місцевих оракулів - додонского, дельфийского й ін. Сивиллины виречення, по переказу, минулому записані на пальмових листах і зберігалися в серйозній таємниці, так що навіть римлянам, не вважаючи жрецької колегії децемвірів (квиндецемвиров), не було нічого зрозуміло ні про самі книжки, ні про діяльність їх проф хоронителів. Зрозуміло тільки те, що вони були написані грецькими гекзаметрами й що застосування виречень до даного випадку залежало від випадкового тлумачення децемвірів, подібно тому, як у середні століття біблійні й Виргилиевские Sortes, узяті на фортуну, застосовувалися до якого завгодно випадку методом натяжок і віддалених зіставлень. Жерці, приставлені для спостереження за Сивиллинными книжками, називалися сначало, по їхнім числу, duo viri (II viri) Sacris faciundis і були обирані па все життя, зі звільнення м від військової повинності. З 367 року число їх зросло до 10, при чому одна половина обиралася з патриціїв, інша із плебеїв. При Сулле колегія містила усередині себе 15 членів (Quindecemviri Sacris faciundis)- число, яке трималося до найближчого часу існування сивиллиных книжок. Знову складені опосля пожежі 83 г., книжки були піддані Августом, в 13 г., кропіткій критиці; істотне число підроблених оракулів ( до 2000) було спалено, а інші виречення поміщені в храмі Аполлона Палатинского.