приходить до радісного переконання, що література може доправити йому речовинну незалежність (спочатку такий погляд на поезію він іменує меркантильним, пізніше ж він саме говорить: "Я пишу під впливом натхнення, але раз вірші написані, вони для мене лише продукт"). У базу "Бахчисарайського Фонтана" покладена розповідь Катерини Миколаївни Раєвській про князівну Потоцкой, що була женою хана Керим-Гирея. Сам П. і князь В'яземський (, що подав поемі "Розмова меж видавцем і класиком з Виборзької сторони або з Васильевского Острова") спозирали в ньому як би маніфест романтичной школи, що виразилося у відсутності визначеності і ясності сюжету, елегійному тоні і яскравості місцевого колориту. У крайньому відношенні прототипом для поета служив Байрон (див. лист № 110), вплив якого зрозуміло також і в майже всіх частковостях, і в окресленні гиганского вдачі Гирея: але протилежність 2-ух идиентично живих і рельєфних дамських вдач, гарна й повна щирого почуття сцена меж Заремою й Марією й серцевий ліризм крайньої частини - невід'ємна власність П. "Фонтан", порівнянне з "Бранцем", представляє принциповий крок уперед повною відсутністю "елемента высокости" (Бєлінський), який ще зв'язував П. з попереднім періодом. Число ліричних добутків П., написаних в Одесі, невелике: він був дуже поглинений самоосвітою в роботою над 2-мя большенными поемами - "Онєгіним" і "Циганами", "Онєгіна" творець іменує спочатку романом у віршах "начебто Дон Жуана"; у ньому він "забовтується донезмоги", "захлинається жовчю" і не уповає пройти з ним через цензуру, тому й пише " абияк"; але рівномірно він захоплюється роботою й, по закінченню 2-ой глави, приходить до переконання, що це буде найкращий його добуток. Їдучи з Одеси, він відвозить із собою 3-ью главу й "Циган", без закінчення. Від'їзд П. був недобровільний: граф Воронцов, можливо з гарним наміром, віддав йому відрядження "на сарану", але П., що дивився на свою службу як на ординарну формальність, на платню - як на "пайок засланця", побачив у цьому бажання його принизити й став усюди різко виражати своє невдоволення. Граф Воронцов написав 23 березня 1824 г, графові Нессельроде ( буквальне значення його листа - на користь П., але в ньому не можна не творити потужного роздратування вельможі проти неповажного й самонедовірливого підлеглого), що, по його погляду, П. варто було б перевести куди-небудь углиб Рф, де могли б на волі від шкідливих впливів і лестощів розвитися його щасливі можливості й виникаючий (sic) талант; в Одесі ж багато людей, які кружляють йому голову своїм поклонінням начебто гарному письменникові, тоді як він поки "лише слабенький наслідувач далеченько не почесного еталона", тобто Байрона.
Це відкликання Воронцова не мав би особливо смутних наслідків для П., якщо б приблизно в теж час не розкрили на пошті листа самого поета до когось у Москву (№ 6), у якому він пише, що бере "уроки незаплямованого атеїзму... система не настільки втішлива, як заурядно замислюються, але, до несчастию, найбільше всього правдоподібна".