За словами 1-го сучасника, С. "тихими й смиренними словами" міг діяти на самі огрубілі й жорстокі серця; надзвичайно нерідко примиряв ворогуючих меж собою князів, умовляючи їх підкорятися величному князеві столичному (напр. ростовського князя - в 1356 г., нижегородського - в 1365 г., рязанського Олега ін.), по цьому вчасно Куликовской битви практично всі російські князі визнали верховенство Дмитра Иоановича. Відправляючись на цю битву, крайній, у супроводі князів, бояр і воєвод, поїхав до С., щоб помолиться з ним і одержати від нього благословення. Благословляючи його, С. напророкував йому перемогу й порятунок від погибелі й відпустив у похід 2-ух власних ченців, Пересвітла й Ослябю. Наблизившись до Дону, Димитрий Иоанович коливався, чи перебігати йому ріку або ні, і лише після одержання від С. підбадьорливої грамоти, що перестерігала його якнайшвидше поруха на татар, приступився до рішучих действиям. опосля Куликовской битви величний князь став ставитися ще з величезним благоговінням до радонежскому ігуменові в запросив його в 1389 г. скріпить духівницю, що узаконювало новітній порядок престолонаследия від батька до старшого нащадка. В 1392 г., 25 вересня, С. помер, а через 30 років були знайдені вічними його мощі й одежинки; в 1452 г. він був прилічений до лику святих. Не вважаючи Троїце-Сергієвого м-ря, С. заснував ще кілька обителей (Благовіщенську на Киржаче, Борисоглебскую біля Ростова, Георгіївську, Высотскую, Галутвинскуюи ін.), а його учні організували до 40 м-розвівайся, більшою мірою в північній Русі.Див. "Преп. Cepгий Радонежской. Із приводу 500-тия із часу його блаженної кончини" ("Християнське Читання", 1832, № 9-10); "Життя й праці преп. Серія Радонежского" ("Мандрівник", 1892, № 9); А. Г-В, " Про значення преп. Сергия Радонежского в історії російського чернецтва" ("Читання в Суспільстві Аматорів Духовної Освіти", 1892, V. 9); E. Голубинский, "Преп. Cергий Радонежский і зроблена їм Лавра" (Сергиев Посад, 1892); "Життя й чудеса преп. Сергия Радонежского" (М., 1897, 5е изд.); В. Эйнгорн, " Про значення преп. Сергия Радонежского й заснованої їм обителі в російській історії" (М., 1899, 2-е изд.).
В. Р-В.
Серенада (словесн.)- літературна форма, прийнята в трубадурів. Кожний куплет закінчувався провансальським словом sera - вечір, подібно тому як в обаде (autade) повторювалося слово alba (aube - ранкова зоря).
Серенада ( від італійського слова sera- вечір)- музичний твір, що виник в Іспанії й Італії, де існує звичай виконувати нічний спів або музику під будь-чиїм вікном, у символ любові або поваги. С. співоча, маленьких розмірів, пишеться в колінному складі, у розмірах пісні або романсу; виконується під акомпанемент мандоліни або гітари. Еталони таких С., що одержали художню форму, можна зустріти, напр., в " Дон-Жуане" Моцарта (С. Дон-Жуана) і "Севильском цирюльнике" Россіні (С. графа Альмавивы). С. перебігла й в інструментальну область; пишуть С. для фортепіано, також для декількох інструментів - приміром, С. Бетховена (ор. 8, для скрипки, альта й віолончелі), що містить у для себе вісім маленьких самостійних номерів.