На наслідку й суді Кальвін виступив і слідчим, і очевидцем. і обвинувачем. Виснаживши чисто теологічні аргументи, Кальвін з жаром став обґрунтовувати, що С. анабаптист, тобто член тієї секти, яка незадовго до того виявила таке революційне відношення до публічного ладу. С., із власної сторони, посилався на звичай старої церкви, яка лише виганяла єретиків. Він був присуджений до спалення на багатті й спалено 27 жовтня 1553 г., залишившись до кінця вірним власному навчанню.
Література. Tollin, "Das Lehrsystem Servets" (1876-78); Willis, "Servetus and Calvin" (Лонд., 1877); Linde, "Michael Servet" (Гронинген, 1890); про физиол. вишукуваннях С. див. Whewell, "History of the inductive sciences" (т, III, стор. 328; є на русс. яз.). На русск, яз. : Будрин, "Антитринитарии XVI в."; В. Михайлівський, "Сервет і Кальвін"; Виппер, "Церква й уряд у Женеві в XVI в.".
Евг. Тарле.
Сергий Радонежский (у світі Варфоломій)- св., преподобний, найбільший подвижник землі російської, перетворювач чернецтва в сівбу. Русі. Походив з авторитетного роду; предки його, Кирило й Марія, належали до ростовським боярам у жили у власному маєтку неподалік від Ростова, де й народився С. в 1314 г. (по іншим - в 1319 г.). Спочатку навчання його грамоті йшло дуже неуспішно, але пізніше. завдяки терпінню й праці, він встигнув ознайомитися зі Свящ. Писанням і пристрастився до церкви й чернечому житію. Близько 1330 г. предки С., доведені до бідності, повинні були покинути Ростов на донові й поселилися в гір. Радонеже (54 вер. від Москви). Опосля їх погибелі С. відправився в Хотьково-Покровський м-рь, де иночествовал його старший брат, Стефан. Прагнучи до "найсуворішого чернецтва", до пустынножитию, він залишався отут недовго й, переконавши Стефана, разом з ним заснував пустель на березі р. Кончуры, серед глухого Радонежского бору, де й вибудував (ок. 1335 г.) маленьку деревну церкву в ім'я св. Трійці, на місці якої коштує зараз соборний храм також в ім'я св. Трійці. Скоро Стефан покинув його; залишившись один, С. прийняв в 1337 г. чернецтво. Року через два або три до нього стали стікатися ченці; утворювалася обитель, і С. був її другим ігуменом ( 1-ый
- Митрофан) і пресвітером (з 1354 г.) усім, що подавали, приклад своєю смиренністю й працьовитістю. Рівномірно слава його росла; в обитель стали звертатися всі, починаючи від фермерів і кінчаючи князями; Майже все селилися по сусідству з нею, жертвували їй своє майно. Що спочатку терпіла у всім потрібному крайню нужду, пустель звернулася в забезпечений монастир. Слава С. дійшла навіть до Царьграда: патріарх константинопольський Филофей надіслав йому з особливим посольством хрест, параманд, схиму й грамоту, у якій вихваляв його за доброчесне житіє й давала обітниця ввести в монастирі серйозне общинножитие. По цій раді й із благословення митрополита Олексія, С. увів у монастирі общинножительный стомившись, прийнятий пізніше в майже всіх російських монастирях. Що високо поважав радонежского ігумена митрополит Олексій перед загибеллю вмовляв його бути йому спадкоємцем, але Сергий рішуче відмовився.