справедливо було побачено, що це "не створення мистецтва, а подвиг сумлінної людину". Те ж зобов'язано сказати й про катастрофи "Алжирські Галери", частково й про п'єсу "Нуманция", сюжет якої становить трагічна доля исп. містечка Нуманции, 14 років, що витримувала облогу римлян і змушеної до здачі лише голодом, а ціль- збудити патріотизм у сучасниках прикладами минулого. Та й меж драматичними добутками С. перебувають справжні перлини- його "інтермедії", де критика знаходить висвітлення того "божественного" гумору, яким проникнуть "Дон Кихот". Отут перед нами таке ж художнє програвання реального життя, яке ми спозираємо в "Новелах" (число інтермедій 8; заголовка: "Арбітр по шлюборозлучних справах", " Бискаец-Самозванець", "Пильний страж", "Ревнивий старий", "Обрання алкадов", "Театр Чудес", "Саламанкская печера", "Два базіки"). Саме-Собою зрозуміло, на цьому шляху С. є теж реформатором, але отут він діє й на теоретичному рівні, вимагаючи (у власних міркуваннях по цьому предмету) самостійної й незапятанной волі мистецтва, яка не підкорялася б ніяким звичайним домаганням школи, і повсевременно прагнучи визволити іспанський театр від гніту, що лежав на ньому, вульгарності. "Він скористався театром, як велична людина, спочатку для того, щоб звертатися до власного народу, як це робили Аристофан і Данте, потім для того, щоб зробити театр філософський. Постійно, із самого початку до кінця, їм управляла думка політична або думка художня, постійно його надихала високо честолюбна запопадливість - зробити із прогресу сцени прогрес державний".
П. Вейнберг
Повне зібрання соч. С. видане в 1803-1805 рр. (Мадр., 16 т.), але до складу його не ввійшли якісь драм. добутку й "Подорож на Парнас", изд. в 1820 г. (там же, 11 т.). Інші повні зібранні соч. С. - у складі "Coieccion de los mejores autores espafioles" (П., 1840-41) і в Rivadeneyra, "Biblioteca de autores espanoles" (Мадр., 1853, т. 1). Збірник вибраних соч. С. вийшов у Парижу в 1826 - 32 рр.; Adolfo de Castro напеч. "Varias obras ineditas de Cervantes" (Мадр., 1874, з новенькими архівними даними про С.). 1-ое видання "Дон Кихота", що здалося в 1605 г., відтворене в Барселоні в 1872 г. За період часу з 1605 по 1857 г. роман цей витримав в Іспанії більш 400 видань; перекладів виникло 200 на британському, 168 на французькому, 96 на італійському, 80 на португальському, 70 на німецькому, 13 на шведському, 8 на польському, 6 на датському, 2 на російському й 1 на латинському яз. Пізніше число передруків, перекладів і переробок суттєво зросло. З видань незвичайного тексту "Дон Кихота", не вважаючи шикарних мадридських видань 1780 і 1798 рр., найкращими значаться: видання мадридської академії (Мадр., 1819), видання, із широким коментарем, Clemencin (там же, 1833-39), Hartzenbusch (1863) і L. Ramon Mainez(Кадикс, 1875, із примітками). До критичного видання роману в перший раз приступився не дуже давно англ. дослідник С., Fitzmaurice Kelly. З російських перекладів "Дон Кихота" найкращі належать Масальскому (Спб., 1848, залишився незакінченим) і В.